Сніговий дракон - Крістіна Логоша

Розділ 5

Після того як всі в замку заснули, я обернулася снігирем і полетіла на зустріч із драконом. Мчала так швидко, що майже не помітила відстані, ніби печера була за два кроки.

Терр чекав на вході. Моє перетворення з птаха в людину його не здивувало.

- ПРИНЕСЛА?

— Звісно, ​​але віддам тільки після того, як ти мені все розповіси.

- ПОКАЖИ!

Я відкрила сумочку, але діставати качку не стала. Він зазирнув усередину, розглядаючи зачарований скруток, хоча одного аромату було достатньо, щоб переконатися у моїй чесності.

- ДОБРЕ. ПРОЙДЕМО ВСЕРЕДИНУ, ЩОБ НАС НІХТО НЕ БАЧИВ. — Дракон ковзнув у печеру, я пішла за ним. І тільки коли ми пішли далеко від входу, Терр зупинився і заговорив. - ЩО ТИ ХОЧЕШ ЗНАТИ?

— Що відбувається зі Сніжинками Лорда Стефана Фроста? Адже це не ти їх заморожуєш?

— ТІЛЬКИ ОБІЦЮЯ МОВЧАТИ, ПРО ВСЕ ЩО Я ТЕБІ РАЗПОВІМ. Хоча яка різниця — усі ви закінчуєте однаково... ЛОРД СТЕФАН КОЖНИЙ РІК НАБИРАЄ СНІЖИНОК В УСЛУЖІННЯ, І ЖОДНА З НИХ ЩЕ НЕ ПРОТРИМАЛАСЯ БІЛЬШЕ ОДНОГО СЕЗОНУ.

— То він їх вбиває? - Задала головне питання.

— ВОНИ НЕ ВМИРАЮТЬ. ВОНИ ВІДДАЮТЬ СВОЄ ТЕПЛО І ЗАМЕРЗАЮТЬ. ЦЕ ПРОКЛЯТТЯ ЛОРДА ЗИМИ — ВІН НІЧОГО НЕ МОЖЕ З ЦИМ ЗРОБИТИ.

— Що за прокляття?

— ДАВНИМ-ДАВНО ЛОРД БУВ ЗОВСІМ ІНШИМ: ДОБРИМ І ЩАСЛИВИМ. У ЙОГО СЕРЦІ ЖИЛА ЛЮБОВ, І ЗВАЛИ ЙОГО ОБРАНИЦЮ СНІЖИНКА МАРІАННА. Я НЕ ЗНАЮ ВСІХ ПОДРОБИЦЬ, АЛЕ ЗОВСІМ НЕСПОДІВАННО МАРІАННА ПОМЕРЛА… — Я згадала особливий постамент, на якому лежало тіло Маріанни. Дивно, але зал, в якому вона перебувала, не був схожий на місце шанування коханої — … ЧЕРЕЗ ЯКИЙ ЧАС У ЗАМКУ СТАЛИ З'ЯВЛЯТИСЯ СНІЖИНКИ. ТОДІ СТЕФАН ЗВЕРНУВСЯ ДО МЕНІ ЗА ДОПОМОГОЮ — ПРОСИВ ВИДАВАТИ СЕБЕ ЗА  ЗЛОГО ДРАКОНА, ЯКИЙ ТРИМАЄ У ​​СТРАХУ УСЮ ОКРУГУ. ЗА ЦЕ ВІН МЕНЕ ГОДУВАВ РІЗНИМИ СМАКОЛИКАМИ.

— Він губив бідних дівчат, а ти відгодовував своє черево?

- НІ. ВОНИ НЕ ВМИРАЮТЬ, АНФІСА, А ЛИШЕ ЗАСИПАЮТЬ ДО ВЕСНИ.

— У цьому морозному місці вона ніколи не настане.

— НАСТУПИТЬ, — підбадьорив мене дракон, — ВОНА ВЖЕ БЛИЗЬКО…

— Під пологом з другого боку гори, — здогадалася я. — Але Стефан її стримує, не пускає.

— Іноді ПІД ПОЛОГОМ ВІДБУВАЮТЬСЯ ЧУДЕСА… — задумливо промовив дракон. — СТЕФАН НЕ ТРИМАЄ ЇЇ. Це робить прокляття. І СНІЖИНКИ ЗАМЕРЗАЮТЬ, ТОМУ ЩО НАМАГАЮТЬСЯ ДОПОМОГТИ, АЛЕ У НИХ НІЧОГО НЕ ВИХОДИТЬ. ТРЕБО ЗНЯМИ ПРОКЛЯТТЯ — ПОВЕРНЕШ ПОДРУГУ І ЗВІЛЬНИШ ВСІХ ЗАМЕРЗЛИХ.

- Як це зробити?

— ЦЕ ЗНАЄ ТІЛЬКИ СТЕФАН.

— А якщо я помилюся, то стану крижаною статуєю?

— ЯКЩО НЕ СПРОБУЄШ, ТО ВСЕ РІВНО СТАНЕШ НЕЮ. ЩОБ НЕ РОБИЛИ СНІЖИНКИ, ВОНИ ЗАВЖДИ ЗАЛИШАЮТЬСЯ У СТІНАХ ЗАМКУ.

Слова дракона вселяли надію, що Тому можна врятувати і не допустити, щоб Ася повторила її долю. Ось тільки як це зробити я не знала. Ясно було одне — причиною Лорд і його прокляття.

                                                                          ***

— Анфісо, — вимовила страждаючим голосом Ася, — візьми перо та папір і напиши за мене заповіт. У мене немає сил.

- Ти щойно змолотила цілу тарілку жаркого і попросила добавки. І їла з таким апетитом, що всі здорові люди тобі позаздрили б, чого вже говорити про хворих.

— Ти байдужа крижинка, Анфісо! Я хвора. Мені погано. Можливо, я скоро помру, як Тома, і мене покладуть до решти Сніжинок у нашому підвалі.

— Підвал Стефана, — поправила її.

Про те, що Асі нездужає, знав, мабуть, весь світ. Якщо вчора вона ще намагалася приховати нездужання, то сьогодні змінила стратегію поведінки і користувалася «благами» свого нового стану. Стефан зранку подався за лікарем до села, а я взяла на себе обов'язки доглядальниці.

Мені було страшно і шкода подругу, але гірше за примхливу Асю може бути тільки захворіла Ася. Вимоги ставали нахабнішими, і часом мені починало здаватися, що придушу її раніше, ніж вона помре від прокляття Лорда.

- Подай води. Хоча ні. Спустись на кухню і принеси горішків.

Я окатила страждальницю роздратованим поглядом. Адже щойно повернулася з кухні та принесла їй печиво. Не минуло п'яти хвилин, а в неї нові побажання. І так цілий ранок. Я з нетерпінням чекала на лікаря, щоб хоч ненадовго відпочити від примх подруги.

Помітивши далеко не добродушний вираз мого обличчя, Ася жалібно схлипнула:

- Мені так погано.

- Добре, зараз принесу, - процідила я.

Майже дійшла до дверей, коли мене знову гукнули.

— Анфісо, виправи подушки, мені незручно.

Тяжко зітхнувши, повернулася і виконала її прохання. Коли вже приїде Стефан? Сподіваюся, він візьме на себе частину турбот про свою кохану. Спустилася сходами на перший поверх і застигла на місці від воя, що леденить душу. Я ніколи раніше не чула вовків у стінах замку. Можливо, Стефан заглушував їхні голоси, а коли поїхав, його магія перестала діяти. Як би там не було, я не стала звертати увагу на це. Навіщо б Стефан не тримав вовків у замурованій частині замку — це мені нецікаво. Моє завдання – розібратися з прокляттям.