Свято Червоної Косинки - Тетяна Гуркало

Лялянівелю потрібен був план. Без плана він відчував себе тою самою табуреткою, що саме по собі було регресом. До табуретки він все-таки був лялькою, хоч не так образливо.

Дарка ще раз поговорила з батьком, на цей раз без криків і провела для чоловіка невелику екскурсію по будинку. Показала улюблений стілець в кутку кухні і познайомила з кухаркою, тіткою огрядною і бажаючою всіх нагодувати. Особливо якщо ці всі невисокі, худенькі та ще й ельфи. Невідомо чим ці нещасні взагалі в своєму лісі харчуються, раз такими виростають.

Розповіла, що колись цей будинок був невеликий, а потім дідусь прибудував то крило, котре виходить на іншу вулицю і він став доволі довгим. В новому крилі знаходилася матусина крамниця з різними милими жіночому серцю дрібничками. У неї ще в дівоцтві була ця крамничка, тільки вона була зовсім маленька і знаходилася не тут. А потім переїхала разом з мамою в будинок чоловіка, розрослась, по своєму знаменитою стала. Навіть аристократки іноді приходять, матінка вміє підбирати товар і майстринь для чогось ексклюзивного.

Так, і Дарка вся в неї. Он якого ексклюзивного ельфа собі підібрала в лісі.

Лялянівель хмикнув і погодився подивитися на крамничку ввечері, перед закриттям, або навіть після. Продавчинь треба попередити все-таки. І ні, скандал вони могли й не почути. А почули, навряд кинули прилавок заради того, щоб подивитися хто і чому там кричить.

Потім ця, дружина, запропонувала вибрати собі одну з вільних кімнат на другому поверсі, щоб саме туди занесли речі, котрі зараз невідомо де валяються. І показала де сама живе. На питання, чи живуть її батьки теж в різних кімнатах, відповідати не стала, тільки подивилася дивно. Так що Лялянівель нагадав їй про заняття магією і вибрав сусідню від Дарчиної кімнату.

Потім вони шукали речі, котрі хтось заніс в будинок, але ніхто точно не знав, хто саме і куди. Гресь, коли про це дізнався, образливо розсміявся, заявив, що скоро вони ще й голови загублять, зібрав всіх слуг і швидко все вияснив. Речі були в кімнаті Дарки. Що було логічно. І нехай молоді далі самі їх носять, куди хочуть.

Потім вони дійсно носили речі. Розбирали їх. Розвішували одяг. Розмовляли про магію. Лялянівель непомітно для себе розповів про те, як вперше відчув магію в собі і з переляку виростив під вікном величезний гороховий кущ. Як йому це вдалося, ніхто так і не зрозумів. І звідки там взялася та горошина — теж. Можливо якась пташка упустила так вдало.

Потім вони сиділи на підлозі, трималися за руки і шукали магію в Дарці. Точніше, шукала сама дівчина, ельф більше не збирався туди лізти, першого разу вистачило для знайомства. Дарка описувала свої відчуття, трохи боялася і дуже старалася. Але нічого так і не знайшла.

— Треба тебе напоїти, — задумливо сказав Лялянівель.

— Що? — не повірила своїм вухам дівчина. — Навіщо?

— Ти занадто розсудочна, не довіряєш вудчуттям, що дивно для дівчини з таким запальним характером. Схоже, в тебе є якась межа, за котрою твій характер себе не проявляє відкрито.

— Проявляла я б його, половину маминих покупців розлякала, — фиркнула дівчина.

— Контроль, то добре, — кивнув Лялянівель. — Але зараз він заважає. Ти не бажаєш магію випускати, не бажаєш її відчувати, ось у тебе й не виходить. Вино може допомогти.

— Да?

— Да. Але подібні експерименти без замикаючого амулета я проводити не буду. Бо якщо все вийде з-під контролю…

Дарка задумливо похитала головою і погодилася, що амулет штука потрібна.

— І не завадить дізнатися, що все-таки сталося. Не можуть такі проблеми з’явитися без поштовху, — додав Лялянівель. Помасував скроні, бо в голові гуділо. І здавалося б, нічого тяжкого для розуму не робив, а воно гудить. Через різку зміну життя і враження від нового дому. Ну, ще пиво додало трохи. — Треба пошукати амулет. Або я сам зроблю, він не складний.

— Не складний?

— Стандартний. Такі будь хто зробить. Вони всі однакові, з однією лише функцією. Головне матеріал правильно підібрати.

— А в нас амулети завжди дорогі, навіть з однією функцією, — зауважила Дарка.

Ельф смикнув плечем. Потім спробував розчесати довге волосся пальцями. Пальці на подив дівчини застряли. І де той ельфійський шовк, який в баладах оспівується? Зате зрозуміло чому у ельфів такі модні коси з тими срібними стрічками. Ось чому вони коротко не стрижуться, незрозуміло. Дівчина жоднного разу не бачила коротко остриженого ельфа.

— У вас в волоссі сила? — спитала вона. — Ну, як в казці, — додала, побачивши здивований погляд.

— Довжина волосся — ознак касти. У хранителів взагалі по пояс. А мені можна до плечей обрізати, просто відросло, — пояснив Лялянівель і знову спробував розчесатися. — Десь у мене повинен бути гребінець, але де, навіть не уявляю.

— Я зараз принесу, — пообіцяла дівчина.

Вискочила з кімнати і швидко повернулася. Сіла за спиною і почала обережно розпутувати пасма, в яких, за відчуттями, тільки дрібних гілочок і не вистачало. І думай тут, дівчина завжди про велику ляльку мріяла, чи не розуміє наскільки це інтимно насправді? Чи в людей не так?

Запитати ельф спочатку не наважився. А то ще злякається, втече і хто буде ось так голову пальцями обережно масажувати? А потім уже не встиг. Тому що коли Дарка плела косу, тихенько щось собі під ніс наспівуючи, в кімнату заглянула висока руда жінка і таким тоном хмикнула, що Лялянівелю мимоволі захотілося скочити на ноги і в чомусь покаятися. Дуже ця жінка чимось невловимим його маму нагадувала, дуже сурову жінку насправді.

***

А на старій груші в переплетінні гілок сиділа маленька сова сплюшка. З закритими очима сиділа, хоча насправді не спала. Сова думала.

Те, що підопічні ні краплі одне одного не побоюються — це добре. А ось те, що стосунки в них доволі швидко виростають у щось дружнє — якраз ні. Користі від їхньої дружби, якщо потрібна пристрасть. І все ж так добре йшло, а тут на тобі, взяло і згладилося. І тепер рухатися буде повільно-повільно. А це нецікаво.