Українська література » Фентезі » Бар "На перехресті" - Тетяна Гуркало

Бар "На перехресті" - Тетяна Гуркало

Читаємо онлайн Бар "На перехресті" - Тетяна Гуркало

Відповісти дівчина не встигла. З туману вискочив розпатланий чоловік, з диким криком заскочив у візок, а побачивши там ельфійку, грізно просипів:

— Уб'ю.

І справді спробував убити. Здоровенним мечем, який при першому ж замаху встромився в стелю, де й застряг. Витягти зброю чоловік не встиг. Вовк, на якого він якимось дивом не наступив, боднув його під коліна, ударом лапи допоміг звалитися на спину, а потім притиснув до підлоги і багатообіцяюче загарчав.

— Ой, — тільки й зміг сказати повалений воїн.

***

— Вона мене того, — туманно скаржився Фініст, червоніючи, як дівчина.

— Хм, — похмуро його підтримувала Дженні.

— Він сам винен, він… — гордо казала Аллочка, про всяк випадок виставивши перед собою блюдо з жабою. Жаба не заперечувала, вона лежала на спині, смикала лапками і, схоже, сміялася.

— Моя доня, — сумно повторював ельф і ще сумніше зітхав.

Водяний розумно мовчав і придурювався корчом.

А вовк, який спробував розібратися в тому, що відбувається, тримався передніми лапами за голову і хитався всім тілом з боку на бік. Потім йому хорові виправдання набридли і він хряпнув лапою по сидінню так, що Аллочка впустила блюдо з жабою. Після чого, не слухаючи скарг постраждалої, дістав сувій і написав:

— Висадимо за першої ж нагоди.

— У болоті? — мстиво уточнила ельфійка

— Так, — підтвердив вовк.

— Але нам потрібна жива й мертва вода, — зам’явся Фініст.

— Її тут немає.

— А де є? — зацікавилася Дженні.

— В іншому світі! — написав вовк так люто, що прорвав папір, коли ставив крапку.

Потім зітхнув, дістав ще один сувій і почав щось там писати і креслити. Те, що вийшло в результаті, він, окинувши Фініста поглядом повним сумнівів, віддав Дженні.

Дівчина розгорнула сувій і свиснула. Вовк справді знав, де шукати потрібну воду. Він вказав координати світу, потім координати царства. Намалював як пройти до Чарівного Лісу котрий, судячи з схеми, насправді був лабіринтом. І як там дійти до озер.

— Дякую, — подякувала Дженні.

— Я ж казав, у вовка треба питати, — життєрадісно сказав Фініст.

Вовк загарчав.

Віз зупинився, відчинив двері і Фініст, не перестаючи переможно посміхатися, полетів назовні, після потужного стусану вовчою лапою.

Дженні вийшла сама. Озирнулась, помилувалася черговим чи то каменем, чи то могильним горбком на черговому острівці і пішла піднімати на ноги супутника, що проорав носом бруд.

***

Василина, яка спостерігала через блюдечко за переговорами з вовком та компанією полегшено зітхнула. Знала вона цього вовка. І впізнала одразу. Не дарма три роки навчалася в Чарівній Школі Семи Царств. Тому й розуміла, що якби Чорний Вовк захотів утопити Фініста у болоті, кидатися на допомогу чоловікові не варто. Марно тому що. Та ще й під гарячу руку можна було потрапити.

— А може, краще б утопив? — спитала Василина сама в себе, але швидко зрозуміла, що вдовою бути не хоче, стерла долонею зображення на блюдечку і пішла радитися з Бабою Ягою. Чомусь Премудрій почало здаватися, що Фініст всупереч інструкції зайнявся чимось не тим.

***

— Болото, — сказав Луї, після того, як сандалії пронесли його і Міррет крізь черговий портал.

Порадившись вони вирішили й далі йти слідом дивних осіб, які спалили кукурудзяне поле. Хоча б для того, щоб спитати, навіщо вони це зробили? Може, у спаленні кукурудзи була якась найвища мета. Може це взагалі слід від проведеного ритуалу, через який і з'явилося у міжсвіті щось із щупальцями. Або, навпаки, поле підпалили для того, щоб такі сліди знищити.

Загалом, сандалі були відразу охрещені собачкою з чудовим нюхом і переслідування продовжилося.

— Знаєш, схоже ми шукаємо якихось ненормальних, — сказав Луї, коли Міррет вдосталь налюбувалася дуже цінною і чарівною пліснявою на корі дуже негарного дерева.

Дівчина навіть зіскребла трохи цієї плісняви собі на долоню. Потім зрозуміла, що ємності для неї все одно немає і з жалем струсила видобуток у воду. Зате маячок на дерево повісила, упевнена, що обов'язково знадобиться.

— Чому ненормальних? — спитала Міррет.

— Ну, а як ще назвати людей, які чомусь поперлися саме сюди і навіть твого цінного слизу не колупали?

— Може, вони сліди плутали?

— Дивно вони якось сліди плутають. По порталах стрибають, які навіть я відчуваю, а тітка ще й відстежити зможе.

— Звідси вони не через портал пішли, — сказала Міррет.

— Ага, на якійсь фонящій магією штуці полетіли, яку відстежити можу навіть я, — не став сперечатися Луї і потикав ногою в горбок. Цікавий такий горбок. — Міррет, тобі скарби потрібні?

— А?

— Тут якийсь ідіот щось закопав. І захисною сферою оточив. Ось його й виперло нагору, як газову бульбашку, — сказав Луї. — А закопують у десяти відсотках випадків щось цінне.

— Лише у десяти?

— Ну, два відсотки йдуть на сміття, решта на трупи. А труп би я одразу впізнав. Сміття тут простіше кинути в болото.

— Ага, — сказала Міррет і почала шукати в сумці лопату. Скарби їй були потрібні, як практично будь-якому студенту.

Лопату Міррет знайшла швидко. А заразом знайшла і порожню пляшечку для зілля. Так що лопата була вручена Луї, а сама дівчина озброїлася ножем і пішла колупати цінну плісняву.

Копав Луї недовго. Підколупнув вершину горбка, сколупнув його і відразу побачив захисну сферу. У сфері виблискувала золотими куточками невелика скринька.

— Міррет, ти сфери розкривати вмієш? — спитав Луї, звільняючи знахідку від навколишньої глини, замішаної на тині.

— Ні, — легковажно озвалася дівчина. — Але в мене є амулет для злому охоронних заклинань. Ми якось хотіли подивитися питання на іспит, скинулися та купили. А потім він у мене залишився, бо я була поза підозрою. Я той предмет добре знала.

— Давай, — сказав Луї.

Через п'ять хвилин скринька, котра виявилася наповненою книгами, причому, як на зло, саме тими, які можуть стати в нагоді некроманту, що вирішив досягти вершин мистецтва, спочивав у сумці Міррет. Ні, Луї зовсім не збирався чогось там досягати. Мороки з некромантією багато, а віддачі практично немає, але продати ці книги можна було дуже навіть вигідно. Особливо якщо довірити продаж родичам або продати їм. Серед рідних Луї багато ненормальних було.

Скачати книгу Бар "На перехресті" - Тетяна Гуркало
Відгуки про книгу Бар "На перехресті" - Тетяна Гуркало (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: