Не озирайся і мовчи - Максим Іванович Кідрук
— Була.
— Ти вже порахував її?
— Ще ні. — Хлопчак намагався не опускати очі нижче від лінії підборіддя, щоби дівчина не подумала, що він витріщається на її груди. — Нам же здавати аж у…
— А до понеділка порахуєш?
Марк кліпнув, спробував відвести погляд, однак очі неначе приклеїлися до обличчя чорнявки. Він вирішив розповісти, що вони з дідом запланували експеримент на вихідні, коли раптом хвиля роздратування затопила мозок — чому вона розмовляє зі мною, а дивиться на когось іншого? — і все ще роз’ятрений від вихлюпнутого хвилину тому в кров адреналіну хлопець на одному подиху проказав:
— Я більше не буду давати тобі списувати!
На мить губи Терлецької злиплися в тонку лінію, а риси загострилися, так наче їй зсудомило вилиці, і вона запитала цілковито новим для Марка сиплим голосом:
— Чому?
— Я більше нічого не буду для тебе робити.
Та вже наступної секунди посмішка повернулася на обличчя дівчини.
— Я не просила в тебе списувати, — з легкими нотками образи, проте без докору в голосі промовила Ніка. — Я хочу, щоб ти мені допоміг. Ти міг би зайти до мене в п’ятницю після уроків.
Марк уже починав жалкувати про сказане, та щось підбурювало його не відступати.
— Я не прийду, — червоніючи, пробубнів він.
— Чому? — повторила вона.
— Бо ти… — язик як ніби занімів, — ти цього не цінуєш.
Ніка потупилася. Щоби приховати хвилювання, Марк відкусив булочку та зосередився на жуванні. Це було тупо, проте з набитим ротом хлопець почувався впевненіше.
— Пробач, — зрештою попросила чорнявка. Провела рукою по волоссю, відкинула його за спину, а тоді розвернулася й повільно пішла коридором.
Марку здалося, що замість булки він заштовхав до стравоходу клубок шерсті. Щоки палали, а ноги ледве тримали його. Він подумки вже картав себе за те, що образив невинувату дівчину.
Наступної миті коридор заповнило оглушливе деренчання шкільного дзвінка. Марк кілька секунд розгублено озирався, пригадуючи, який у нього наступний урок (який зараз узагалі урок за рахунком?), після чого, згадавши, на ватяних ногах посунув до сходів.
За кілька кроків до кінця коридору хлопець відчув, як завібрував телефон. Він витягнув його, поглянув на екран.
Пробач іще раз… ((
І хочу, щоб ти знав, що я не ображаюся. Я розумію, чому ти так сказав. Просто мені дуже жаль, що ти про мене такої думки (((
Я думала, ми друзі
12:31
Тремтячими пальцями Марк надрукував:
Друзі спілкуються не тільки тоді, коли дають списувати
12:31
Відповідь Ніки заскочила його на майданчику між першим і другим поверхами.
Мені здавалося, що це ти не хочеш спілкуватися)
Ти завжди неговіркий
12:31
Марк заштовхував до рота рештки булки, через що наступне повідомлення Ніки надійшло до того, як він устиг відписати.
Пішли в кіно в неділю?)
12:32
Марк ледь не вдавився. Тобто він спершу подумав, що ледь не вдавився, а потім спробував ковтнути повітря та зрозумів, що таки вдавився. Непережовані шматки булки потрапили в горлянку, і хлопець закашлявся так, що шматки розжованого тіста вистрелювали з ніздрів разом зі шмарклями.
Оговтавшись, він узявся набирати довжелезне повідомлення про те, що давно хотів запросити її в кіно, проте не наважувався, і що їй не варто перейматися тією лабораторною, там розрахунків на п’ять хвилин, він допоможе їй в суботу перед виходом, але, перечитавши, стер усе й відписав:
ОК..)
12:32
Відповідь з’явилася, коли Марк підійшов до дверей класу.
Спишемося;)
12:33
У нього паморочилося в голові.
19
Як і обіцяв, до вихідних Арсен придумав експеримент із метою з’ясувати, чи зможе їхній ліфт рухатися без пасажира. У суботу, чверть години пополудні, дід та онук зібралися на майданчику між восьмим і дев’ятим поверхами, неподалік сміттєпроводу й дверей до пожежної драбини. Арсен уже підготувався: попід стіною на них чекали три нові десятилітрові пластикові відра (всі з водою), а також старий триногий штатив з окремим регулюванням кожної з опор (штатив залишився ще відтоді, як Віктор цікавився фотографією, а відра Арсен купив учора на ринку). Крім того, із собою вони принесли трубу з тонкого пластику діаметром десять сантиметрів і завдовжки трохи більше як метр, будівельні ножиці, плоскогубці, скотч, моток алюмінієвого дроту, дві порожні півторалітрові пляшки з-під мінералки, канцелярський ніж, котушку капронових ниток, пластмасову чашку-мензурку, два вистругані рогачі (гілки із розгалуженням на кінці: одна сантиметрів із вісімдесят, друга — вдвічі коротша), шило, два невисокі підсвічники, а також пластмасовий тазик. Усе склали на розстелену біля відер клейонку.
Підозріло оглянувши заготовлений дідом реманент, Марк поцікавився:
— Це все нам знадобиться?
— Так, — кивнув Арсен.
— І ці рогатки? — показав хлопець на рогачі.
— Усе, — повторив дід, — нам знадобиться усе.
Арсен присів навпочіпки біля штатива й узявся витягувати опорні лапи триноги на повну довжину.
— Що мені робити? — запитав Марк.
— Розріж пластикові пляшки. Одну навпіл, можна навіть ближче до горлечка, другу біля дна, так щоб розріз проходив сантиметрів за п’ять від отих випуклостей на дні.
— Добре.
— Отже, що нам потрібно? — почав пояснювати Арсен. — Ми хочемо дізнатися, чи їхатиме ліфт у гіпотетичній ситуації, коли кнопку в кабіні натиснуто, проте в ній нікого немає. Так?
— Так, — підтвердив Марк.
— Спочатку я прикинув, що достатньо натиснути кнопку самому, а тоді спробувати вистрибнути з кабіни до того, як двері зачиняться, та це не спрацювало. По-перше, встигнути важко, а по-друге, навіть як устигаєш, натиснута кнопка гасне, двері автоматично розходяться, і ліфт нікуди не їде.
Марк не стримав усмішку.
— Ти вискакував із ліфта?
— А ти як гадав? — вигнув брову Арсен. — Ти маєш мене за якогось старого пердуна чи що? Що я не можу вистрибнути з ліфта на ходу? І хіба я скупляв би все це барахло, — він обвів рукою розкидані на клейонці речі, — не переконавшись, що простіші варіанти не працюють?
Хлопець уявив, як широкоплечий, по-моряцькому клишоногий і незграбний дід раз за разом намагається проскочити між дверима ліфта, поки вони не зачинилися, й пирснув.
— Ну ти даєш, діду!
— Насправді це дало мені змогу остаточно зрозуміти, що в нашому ліфті є захисний механізм: якщо пасажир зникає з кабіни до того, як двері зачинилися, програма припускає, що він міг зробити
