Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд
Після десятиліть подібної альтруїстичної тиранії така ніжна турбота про суспільне благо не принесла нічого, крім занепаду та загибелі. Незважаючи на цілі кладовища жертв цієї політики і тотальне зубожіння мас, ці борці за владу пропонували людям те ж саме. Проте багато хто все ж вірили їм, оскільки вони демонстрували настільки добрі наміри.
Більшість братів Братства Ордена і чиновників були перебиті, але деяким все ж вдалося втекти. А дехто з тих, хто не втік, вирішив скористатися заворушеннями і захопити контроль, вважаючи, що зможуть правити цим спраглим свободи народом і повернуть все, як було колись.
Вільні жителі Алтур-Ранга, чисельність яких з кожним днем зростала, нещадно винищували ці угруповання, тільки вартувало тим виповзти з якоїсь щілини. І в цих кривавих битвах Ніккі надала чималу допомогу. Вона відмінно знала методи, якими діяли ці люди, де вони ховаються, і обрушувалася на них, як вовчиця.
І ті, хто так хотів піклуватися про достаток і покращення життя людства, в кінцевому підсумку стали моторошно боятися тієї, кого насправді самі й породили: Посланниці Смерті.
Поки ще було не ясно, чи пошириться цей вогонь свободи далі по Старому світу. Все ж це був ще досить маленький вогник у величезному і темному місці, але Річард знав, що такий вогонь горить яскраво і сильно.
На півночі ж справи йшли зовсім не так добре. Оскільки Ніккі зняла своє закляття, Річард вважав, що тепер д'харіанці знають, де він, і надішлють гінців. Кара була дуже задоволена, що знову може визначати його місцезнаходження за допомогою чарівних уз.
Річард спокійно вислухав докладну розповідь Кари й Келен про те, як розвивалися військові дії, і про те, що жителі Ейдіндріла відправилися в довгий і важкий шлях у Д'хару, щоб навесні Джегану дісталося лише порожнє місто. І те, що лорд Рал завдав могутнього удару по Старому світу, зміцнить їхній дух. І вже тим більше додасть їм мужності те, що Мати-сповідниця зараз разом з лордом Ралом, і обидва вони живі і здорові. Від бажаючих доставити ці цінні відомості на північ відбою не було.
Незабаром вся Д'харіанська імперія і ті, хто покинув свій будинок, щоб сховатися під її захистом, дізнаються про перемогу на півдні. Взагалі-то гінці доставлять набагато більшу цінність, ніж хороші новини: насправді вони привезуть надію.
Дідові Річард теж відправив послання.
Річард ніяк не міг повірити, що його друг Уоррен загинув.
Він відчував, що це горе не скоро вщухне. Відіслав Річард на північ і ще дещо.
Ніккі розповіла йому, наскільки прив'язаний імператор Джеган до брата Нарева, про їх довгі тісні відносини, про їх спільне бачення майбутнього. Навесні, коли Джеган нарешті з тріумфом під'їде до Палацу сповідниць, ще не підозрюючи, що його перемога піррова, там його буде чекати нанизана на піку голова вчителя.
Ніккі сплела навколо неї захисне заклинання, щоб уберегти від гниття і падальщиків. Річард не хотів, щоб у Джегана виникли хоч найменші сумніви в тому, чия вона.
У багатолюдне місто Алтур-Ранг разом зі свободою повернулися мир і спокій. Повернулося життя. Люди почали займатися комерцією. Буквально в лічені тижні у продажі з'явилася велика кількість найрізноманітнішого хліба. Щодня відкривалися нові підприємства. Іцхак заробив цілий статок, розвозячи товари, але у нього вже стали з'являтися конкуренти. Набба пішов до нього працювати. А Річарда Іцхак просто благав повернутися до нього на роботу, коли одужає. Річард лише посміявся. Фаваль, вуглекоп, упросив Іцхака передати Річарду запрошення в гості повечеряти з його родиною. Фаваль купив фургон, і тепер його сини поставляли вугілля.
Річард сперся на кам'яний пірс і подивився вниз воду, ніби бажаючи там побачити, що готує майбутнє.
Пірси, дорога до них і площа — приблизно все, що залишилося від палацу. Річард подбав про те, щоб магічні форми зняли з верхівок колон, і велів Пріску розплавити їх.
Річард практично повністю відновив сили. А Келен зовсім одужала і була такою ж красивою, якою він її пам'ятав. Хоча вона змінилася. За рік, що вони провели нарізно, обличчя її стало більш зрілим. Всякий раз, як Річард дивився на неї, він жадав дістати в руки шматок мармуру і різці, щоб вирізати її в камені.
Плоть в камені.
Він озирнувся на площу і півкруг колон за нею. Повалену колону відновили. А місце назвали Площею Свободи. Ідея Віктора. Річард тоді поцікавився, чи не варто краще назвати Коло Свободи, оскільки вона таки кругла, а не квадратна, але Віктор сказав, що Площа Свободи звучить краще. Зрештою, Віктор перший, хто проголосив себе вільним громадянином.
Келен теж глянула на площу.
— Що думаєш? — Поцікавився Річард. Вона похитала головою, відчуваючи себе явно більш ніж ніяково.
— Не знаю, Річард. Просто якось дивно бачити її такою… великою. І білою. — Тобі не подобається? — Келен швидко торкнулась його долоні, заспокоюючи.
— Та ні, справа не в цьому, просто вона така… — Вона розгублено глянула на пірс, — велика…
У центрі площі, де так недовго простояла виліплена Річардом статуя, тепер височів мармуровий монумент, який ліпили кілька скульпторів, які звикли працювати на око, роблячи кам'яні втілення страждань і смерті. Каміль теж був там. Він вчився працювати по каменю у майстрів. Його навчання почалося з роботи мітлою.
Скульпторів найняв Річард. З тим статком, що він заробив, допомагаючи Ордену будувати цей палац, він запросто міг собі це дозволити. Скульптори зраділи цій роботі, отримавши нарешті можливість обміняти цінність на цінність — свою працю на гроші. Досвідчені скульптори працювали,
