Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

— Келен, — пробурмотів він. Вона не відповіла. — Тримайся…

Затискаючи руками рану, щоб кишки не вилізли назовні, він почав дюйм за дюймом пробиратися по мокрому холодному каменю. Біль нарешті прийшла. Він відчував усередині жахливі пошкодження. Річард постарався зморгнути сльози, які виступили від страшного болю. Він зобов'язаний протриматися. Лице заливав холодний піт. Келен зобов'язана протриматися.

Його закривавлена рука торкнулася її долоні. Пальці намацали її. Вона довго не відповідала, потім її пальці нарешті ворухнулися. Річард був безмежно радий, що її пальці ворухнулися.

А все було так добре задумано! Він анітрохи в цьому не сумнівався. І все б вийшло, не схопи хтось Ніккі.

Все б вийшло.

Ось вже дійсно безглузда смерть. Він завжди вважав, що це буде якось… велично, чи що.

У всякому разі, не в темному вогкому і холодному підвалі палацу.

Йому хотілося сказати Келен, що він любить її і що зовсім не вона вбила його, а він сам це зробив. Це його діяння, не її. Він просто використав її в досягненні свого плану. І все б вийшло.

— Келен, — прошепотів він, не знаючи, чи чує вона його. — Я люблю тебе. Більше нікого. Тільки тебе одну. І я щасливий, що ми були разом. І цього ні на що б не проміняв.

Річард відкрив очі і застогнав від болю. Коли ж це скінчиться! Занадто боляче. Нехай би це скоріше закінчилося! Нічого в нього не вийшло. І доведеться заплатити за невдачу. Річарду найбільше хотілося, щоб цей краючий нутрощі жахливий біль припинився. Хоч якось.

Він не знав, скільки минуло часу… Повернувши голову, він побачив розпростерту на підлозі Келен. Вона не ворушилася. На нього впала чиясь тінь.

— Так-так! Річард Сайфер. — Ніл хихикнув. — Подумати тільки! — Знову хіхікнув, він глянув на Келен. — Хто ця баба?

Річард вічував Меч Істини, чув його магію. Меч лежав поруч з його пальцями.

— Поняття не маю. Вона вбила мене. Напевно, з ваших.

Пальці намацали Меч і вхопили вите руків'я. Ніл наступив на клинок.

— Ніяк не можу цього допустити. Ти і так заподіяв достатньо проблем.

На пальцях Ніла загорівся вогник. Він закликав магію. Смертельну магію. Річард, перебуваючи в напівнепритомному стані, незважаючи на необхідність, ніяк не міг зосередитися, не міг закликати свій дар, щоб перешкодити Нілу. Що ж, по крайній мірі більше не буде болю. І Келен не буде думати, що це вона убила його.

Раптово Річард почув страшний тріск. Ніл важко впав на коліна.

Річард, вже стискаючи меч, витяг з-під ніг послушника клинок і одним могутнім ударом проколов Нілу серце.

Ніл здивовано подивився на нього. Очі його остекленіли. І тут Річард побачив, що той був і так вже практично мертвий ще до того, як він встромив в нього меч. Як тільки Річард висмикнув з його тіла меч, очі Ніла закотилися і він завалився набік.

Позаду Ніла стояла та сама немолода жінка, якій Річард допоміг. Вона перев'язала собі поранену ногу. Обома руками вона стискала мармурову руку зваяної Річардом статуї. Жінка проломила Нілу череп узятим нею на пам'ять шматком статуї.

Річард почув кроки, які наближалися, шльопаючи по мокрому коридору. Та жінка пішла за допомогою. Може, це вона когось знайшла.

Здалеку… а, з кімнат і коридорів, до Річарда зрідка долинали крики поранених, коли в ночі вибухали чарівні блискавки.

При світлі місяця почувся жіночий голос.

— Річард? Річард?

Річард примружився, намагаючись розгледіти хоч що-небудь в темряві.

— Хто ти? — Зумів прошепотіти він. Жінка підбігла і впала біля нього на коліна. Побачивши розпростерту на підлозі Келен, вона ахнула.

— Що сталося з Матір'ю-сповідницею? Річард насупився. Жінка знала Келен.

— Хто ти?

Вона подивилася на нього.

— Я сестра. Сестра Алессандра. Я вже деякий час тут, в місті, шукала Ніккі, і… добре, не важливо. Тільки що далі коридором мені зустрілось жінка. Вона сказала, що ти поранений. Що поранений той чоловік, що виліпив статую. Я ще до цього відчайдушно намагалася пробитися до тебе, але не змогла… Ну от, знову мене заносить. Краще розкажи, куди ти поранений. Я можу спробувати зцілити тебе.

— Мене проткнули мечем.

Алессандра деякий час тихо сиділа.

— Я руками затиснув.

Подивившись, вона тихенько пробурмотіла молитву.

— Думаю, зможу допомогти. Я боялася…

— Мені потрібно, щоб це зробила Ніккі. Сестра Алессандра озирнулась.

— Ніккі? Ну, і де вона? Я її шукала. Мене Енн відправила на її пошуки.

Погляд Річарда впав на нерухоме тіло Келен.

— Можеш їй допомогти?

— Ні, не можу. Вона пов'язана узами з Ніккі. Ми з Келен вже зустрічалися, і вона мені про це розповіла. Я не можу пробитися крізь утворений цими кайданами щит.

— А вона… Вона ще…

Жінка перевірила і знову нахилилася до нього.

— Вона жива, Річард.

Він від полегшення і болю заплющив очі.

— Лежи спокійно, — промовила сестра Алессандра.

— Але мені потрібно, щоб Ніккі…

— Ти стікаєш кров'ю. І це дуже кепсько, Річард. Скоро ти втратиш дуже багато крові. Якщо я не приступлю негайно, то