Сяйво - Стівен Кінг

Наступні десять хвилин Хеллоран відчиняв рундуки та двері, демонструючи харчі в таких кількостях, яких Венді ніколи раніше не бачила. Запаси їжі її вразили, проте не заспокоїли так, як вона могла на те сподіватися: на думку повсякчас наверталася ватага Доннера, не в сенсі канібалізму (з усіма цими харчами мусить минути доволі багато часу, аж поки вони занепадуть до такого вбогого раціону, як поїдання одне одного), але підсилюючи усвідомлення того, що справа це дійсно серйозна: коли випаде сніг, вибратися звідси означатиме не якусь годинну поїздку машиною до Сайдвіндера, а велику операцію. Сидітимуть вони в цьому порожньому гранд-готелі, їстимуть їжу, залишену їм тут, наче якимсь істотам у дивній казці, і слухатимуть, як крижаний вітер обдуває засніжені унівець карнизи. У Вермонті, коли Денні був зламав собі руку

(коли Джек зламав Денні руку)

вона викликала бригаду «швидкої допомоги» «Медикс», набравши номер з маленької карточки, причепленої до телефону. Вони прибули до них додому вже через якихось десять хвилин. На тій карточці були написані й інші номери. Поліцейська машина могла приїхати за п’ять хвилин, а пожежна ще швидше, бо пожежна частина стояла від них лише за три будинки по вулиці і один за рогом. Там був записаний чоловік, якому треба дзвонити, якщо пропало світло, і той, якому треба дзвонити, якщо забився стік у душі, і той, якому треба дзвонити, якщо почав барахлити телевізор. Але як бути тут, якщо в Денні трапиться отой, властивий йому, напад, якщо він зомліє і вдавиться язиком?

(о Господи, що за думка!)

А якщо тут почнеться пожежа? Якщо Джек впаде до ліфтової шахти й проломить собі череп? А якщо?..

(якщо нам так чудово зараз припини це, Вінніфредо!)

Спершу Хеллоран завів їх до холодильного боксу, де їхні видихи видувалися в повітря, немов хмарки зі словами в коміксах. У цьому боксі було так, ніби вже настала зима.

Яловичий фарш у великих пластикових пакетах, по десять фунтів у кожному, загалом дюжина пакетів. Сорок цільних курячих тушок звисали рядком з гачків при обшитій дерев’яними планками стіні. Бляшанки з шинкою, штабельовані як покерні фішки, загалом дюжина. Під курчатами десять шматків телячої вирізки, десять свинячої і величезна бараняча нога.

— Тобі подобається баранина, доку? — усміхаючись, запитав Хеллоран.

— Я люблю її, — миттю відповів Денні. Він її ніколи не куштував.

— Я так і знав. Холодного вечора нічого нема кращого за пару добрячих куснів баранини з м’ятним соусом. М’ятний соус тут також є. Баранина ласкава до живота. Це безпроблемний сорт м’яса.

З-за їх спин Джек спитав:

— Звідки ви дізналися, що ми звемо його доком?

Хеллоран обернувся:

— Пардон?

— Денні. Ми його інколи звемо доком. Як у мультфільмах про Баґза Банні.

— Ну, так він ніби й схожий троха на дока, хіба нє? — Він наморщив носа до Денні, поплямкав губами й промовив: — Ехм, як справи, доку?[73]

Денні захихотів, і тоді Хеллоран сказав

(Ти певен, що не хочеш поїхати до Флориди, доку?)

дещо, і то дуже чітко. Він дочув кожне слово. І подивився на Хеллорана здивовано й трохи перелякано. Хеллоран йому важно підморгнув і знов повернувся до харчів.

З-за широкої, обтягнутої сарджевою тканиною спини кухаря на свого сина дивилася Венді. У неї було дивовижне відчуття, ніби щось було промайнуло між ними, щось таке, чого вона не могла достеменно второпати.

— Ви маєте дванадцять пачок ковбаси й дванадцять пачок бекону, — повідомив Хеллоран. — Так, зі свинями покінчено. А в цій шухляді дванадцять фунтів масла.

— Справжнього масла? — перепитав Джек.

— Першосортного-першокласного.

— Не пригадую, щоби я куштував справжнє масло відтоді, як ще малим жив у Берліні[74], у Нью-Гемпширі.

— Ну, тоді об’їдатиметеся ним тут, аж поки маргарин вам не видасться ласощами, — сказав Хеллоран і розсміявся. — Он там, у тому рундуку ваш хліб — тридцять хлібин білого, двадцять чорного. Ми, щоб ви так знали, намагаємося підтримувати расовий баланс в «Оверлуку». Звісно, я розумію, що піісяти хлібин вам не вистачить на весь час, але тут повно інгредієнтів, і свіже краще за заморожене в будь-який день тижня. Отут маєте вашу рибу. Їжа для мозку, правильно, доку?

— Це правда, мамо?

— Якщо містер Хеллоран так каже, любий, — посміхнулася вона.

Денні наморщив носа:

— Мені не подобається риба.

— Геть-чисто хибна думка, — сказав Хеллоран. — Ти просто ніколи не куштував риби, якій би подобався ти. Ось цій рибі, що тут, ти точно сподобаєшся. П’ять фунтів райдужної форелі, десять фунтів палтуса, п’ятнадцять бляшанок тунця…

— Ой, так, мені подобається тунець.

— …і п’ять фунтів найсолодшої солеї[75], яка бодай колись плавала в морі. Хлопчику мій, коли настане весна, ти будеш дякувати старому… — Він клацнув пальцями так, ніби щось забув. — Ану, як мене звуть? Здається, в мене це вилетіло з голови.

— Містер Хеллоран, — регочучи, оголосив Денні. — А для друзів — Дік.

— Авжеж, правильно! А оскільки ми друзі, то я тобі Дік.

Прямуючи вслід за Хеллораном до дальнього кутка, Джек з Венді обмінювалися здивованими поглядами, обоє намагалися пригадати, чи той називав їм своє ім’я.

— А отут я поклав дещо особливе, — сказав Хеллоран. — Сподіваюся, друзяки, вам сподобається…

— Ох, справді, не обов’язково було, — розчулено вигукнула Венді. Там лежала обплетена широкою пурпуровою стрічкою, з зав’язаним згори бантиком, двадцятифунтова індичка.

— Ви мусите приготувати собі індичку на День Подяки, — поважно промовив Хеллоран. — Здається, тут є й каплун до Різдвяної вечері. Поза всяким сумнівом, ви на нього натрапите. А тепер ходімо вже звідси, поки ми всі не підхопили собі пі-невмонії. Правильно, доку?

— Правильно!

Чудеса продовжилися і в холодній коморі. Десь із сотня ящиків сухого молока (Хеллоран без жартів порадив їй купувати для малого свіже молоко в Сайдвіндері, допоки зберігатиметься така можливість), п’ять дванадцятифунтових мішків цукру, галоновий слоїк чорної меляси, крупи, у скляних слоїках рис, макарони, спагеті; ряди бляшанок з фруктами й фруктовими салатами; близько бушеля свіжих яблук, які всю комору пропахтили ароматом осені; сушені родзинки, сливи й абрикоси («Оправляйся регулярно, якщо хочеш буть щасливим», — проголосив Хеллоран і вибухнув розкотистим реготом до стелі комори, де на залізному ланцюгу повис єдиний старомодний світильник у формі кулі); глибокий рундук, повний картоплі; і