Українська література » Фентезі » Сяйво - Стівен Кінг

Сяйво - Стівен Кінг

Читаємо онлайн Сяйво - Стівен Кінг
мені думку. Хочеться взнати, чи стільки в тобі сили, як мені гадається.

— А що ви хочете, щоби я подумав?

— Однаково. Тільки подумай сильно.

— Гаразд, — сказав Денні. Він на мить задумався, потім зосередився й жбурнув думку просто в Хеллорана. Нічого й зблизька подібного до такого він раніше ніколи не робив, і в останню мить якась інстинктивна частка його єства повстала і притупила грубу силу думки — він не хотів уразити містера Хеллорана. Та все одно та думка вистрелила з нього з такою силою, якої він ніколи не міг очікувати. Вона шваркнула, немов подача Нолана Раяна, і навіть понад те[78].

(Ой леле, сподіваюсь, я його не поранив)

А думка була такою:

(!!!ПРИВІТ, ДІКУ!!!)

Хеллоран, здригнувшись, відсахнувся на сидіння. З жорстоким «клац» зімкнулися його зуби, пустивши з нижньої губи тоненьку цівку крові. Долоні вимушено злетіли з колін до рівня грудей, а тоді знову впали на місце. На якусь мить, не керовані свідомістю, затріпотіли його вії, аж Денні перелякався.

— Містере Хеллоран? Діку? З вами все гаразд?

— Я не знаю, — промовив Хеллоран і слабенько засміявся. — Чесно, як перед Господом, не знаю. Боже мій, хлопчику, ти чисто наче пістоль.

— Вибачте, — сказав Денні, лякаючись іще дужче. — Покликати тата? Я збігаю, приведу його.

— Ні, я оклигаю. Я в порядку, Денні. Просто посидь на місці. Мені хіба троха памороки забило, ото й усе.

— Я не на повну потужність зробив це, — зізнався Денні. — Я злякався в останню хвилину.

— На моє щастя, твій ляк, мабуть… інакше б мозок в мене точився з вух. — Помітивши стривоженість на обличчі Денні, він посміхнувся. — Та ніякої шкоди не сталося. А як воно тобі вчувалося?

— Ніби я Нолан Раян і кидаю м’яча, — зразу ж відповів він.

— Ти любиш бейсбол, правда ж? — Хеллоран обережно тер собі скроні.

— Татові й мені подобаються «Янголи», — відповів Денні. — У східному дивізіоні Американської ліги — «Ред Сокс», а в західному — «Янголи». Ми дивилися «Ред Сокс» проти «Цинциннаті» у Світовій серії[79]. Я тоді був зовсім іще малий. А тато тоді… — обличчя Денні спохмурніло в зніяковінні.

— Що тоді, Дене?

— Я забув, — сказав хлопчик. Він ледь було не встромив собі пальця до рота, щоб посмоктати, але ж то був немовлячий трюк. Денні опустив руку назад на коліно.

— Денні, а ти можеш узнавати, що думають твої мама й тато? — Хеллоран уважно дивився на нього.

— Майже завжди, якщо захочу. Але я зазвичай не намагаюся.

— Чому нє?

— Ну… — він затнувся, на мить збентежившись. — Це було б як підглядати до спальні, як піддивлятися, коли вони роблять оте, з чого робляться діти. Ви знаєте оте?

— Так, я знайомий з цим ділом, — відповів Хеллоран поважно.

— Їм би це не сподобалося. І якби я піддивлявся їхні думки, їм не сподобалося б. Це брудна справа.

— Розумію.

— Але я знаю, що вони відчувають, — сказав Денні. — Цьому я ніяк не можу зарадити. Я знаю, що ви відчуваєте також. Я зробив вам боляче. Мені так жаль.

— Та просто голова поболює. Бували в мене похмілля й важчі. А інших людей ти вмієш читати, Денні?

— Я ще зовсім читати не вмію, — відповів Денні, — хіба що лише кілька слів. Але тато хоче мене навчити цієї зими. Мій тато був навчав читання і письма у великій школі. Здебільшого письма, але він і читання також знає.

— Я питаюся, чи можеш ти розпізнавати, що думають всякі люди.

Денні замислився.

— Можу, якщо це голосно, — нарешті сказав він. — Як от місіс Брант про штани. Або як колись ми з мамою в тій великій крамниці вибирали для мене черевики, так там був один великий хлопець і він дивився на приймачі і думав про те, як би йому собі забрати таке радіо, але щоб не купувати. А потім він подумав: а якщо мене зловлять? А потім подумав: мені так його хочеться. А потім знову подумав, а якщо його зловлять. Він себе цим доводив аж до нудоти і мене доводив до нудоти. Мама все балакала з тим чоловіком, що продавав черевики, тож я підійшов і сказав: «Хлопче, не бери того радіо. Іди геть». І він дійсно перелякався. І швидко пішов.

Хеллоран широко усміхався:

— Ще б пак. А щось іще вмієш робити, Денні? Тільки думки і почуття чи буває ще щось?

Обережно:

— А у вас буває ще щось?

— Інколи, — сказав Хеллоран. — Не часто. Інколи… інколи бувають видіння. У тебе трапляються видіння, Денні?

— Інколи, — почав Денні, — я бачу сни, коли не сплю. Після того, як приходить Тоні.

Знову потягнувся до рота його великий палець. Він ніколи, нікому, окрім своїх мами й тата, не розповідав про Тоні. Руку зі смоктальним пальцем він примусив знову опуститися на коліно.

— Хто такий Тоні?

І раптом з Денні відбувся один із отих спалахів чуттєвості, які лякали його найбільше; то було мов раптовий зблиск якоїсь неосяжної машини, яка може бути безпечною, а може й нести смертельну загрозу. Він був занадто юним, щоби знати до чого ведеться. Він був занадто юним, щоби зрозуміти.

— Що трапилося? — схлипнув він. — Ви мене розпитуєте про все це, бо непокоїтеся, хіба не так? Чому ви непокоїтеся за мене? Чому непокоїтеся за нас?

Хеллоран поклав свої великі темні долоні на плечі малюку:

— Перестань, — сказав він. — Скоріш за все, ніц нема. Але якщо й є щось… ну, в тебе в голові така потужна штука, Денні. Тобі ще тра’ буде багацько рости, аби її опанувати, я так гадаю. Тобі тра’ бути сміливішим, ось що.

— Але я так багато чого не розумію, — вибухнув Денні. — Я розумію і не розумію! Люди… вони відчувають таке різне, і я їх відчуваю, але я не втямлю, що я відчуваю! — Він подивився нещасним поглядом собі на коліно. — Мені хотілося б уміти читати. Інколи Тоні показує мені написи, а я майже нічого з них не можу прочитати.

— Хто такий Тоні? — знову запитав Хеллоран.

— Мама і тато називають його моїм «невидимим приятелем», —

Відгуки про книгу Сяйво - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: