Талiсман - Стівен Кінг

Дякую!

Я люблю тебе.

І повернуся.

4

Джек рушив по Променад-авеню в променях розсіяного північного сонця, думаючи, де б він мав… перенестися. Ось хороше слово для цього. І чи потрібно йому знову побачитися зі Спіді, перш ніж він «перенесеться» на Території? Йому майже необхідно було ще раз поговорити зі Спіді, адже він іще так мало знав про місце, до якого вирушав, про тих, кого може зустріти, про те, що він шукав… він має вигляд кришталевої кулі. Невже це і є всі інструкції, які Спіді мав намір дати йому щодо Талісмана? Це, а ще засторога нізащо не впускати його? Від браку підготовки Джека мало не нудило — ніби йому потрібно було здавати фінальний іспит з предмета, який він ніколи не вчив.

А ще він відчував, що міг би перенестися просто там, де стояв — йому так кортіло почати, узятися до справи, рухатися. Він знову має бути на Територіях, — раптом збагнув Джек; і це розуміння ясно засяяло у вирі його емоцій та прагнень. Йому хотілося дихати тим повітрям; хлопчик зголоднів за ним. Території, просторі рівнини, луки з високою травою й пологі гірські хребти, помережані стрімкими потоками, кликали його. Усім тілом Джек прагнув опинитися там. І він би вже витягнув пляшечку з кишені й силком проштовхнув у горло ковток того бридотного пійла, якби не побачив її колишнього власника. Притулившись до дерева, Спіді сидів навпочіпки, примостивши сідниці на п’ятки й обхопивши руками коліна. Коричневий пакет для продуктів лежав біля нього, а з краю пакета виднівся велетенський сандвіч із чимось на кшталт ліверної ковбаси та цибулі.

— Ти вже йдеш, — промовив Спіді, усміхаючись хлопчику. — Бачу, ти вже став на свій шлях. З усіма попрощався? Мамка знає, що тебе певний час не буде вдома?

Джек кивнув, і Спіді продемонстрував сандвіч.

— Ти голодний? А то він завеликий для мене одного.

— Я вже трохи попоїв, — відповів хлопчик. — І я радий, що можу попрощатися з тобою.

— Друзяка Джек поспішає, рветься вже йти, — сказав Спіді, схиливши набік довгасту голову. — Хлопчик зібрався в дорогу.

— Спіді?

— От тільки не варто рушать без кількох дрібничок, які я для тебе взяв. Вони тут, у цій торбі, хоч глянуть?

— Спіді?

Примружившись, чоловік зиркнув на Джека з підніжжя дерева.

— Ти знав, що мій батько називав мене Джеком-Мандрівником?

— О, гадаю, я десь чув про це, — відповів Спіді, усміхаючись малому. — Йди сюди й поглянь, що я тобі приніс. До того ж мені тре’ розповісти тобі, куди спершу йти, чи не так?

Джек із полегшенням перейшов через тротуар до Спіді під дерево. Старий поклав сандвіч на коліна й підсунув сумку поближче до себе.

— Щасливого Різдва, — сказав Спіді, витягнувши велику пошарпану книжку в паперовій обкладинці. Джек побачив, що то старий атлас доріг «Ренд Мак-Неллі»[45].

— Дякую, — сказав Джек і взяв книжку з простягненої руки Спіді.

— Там нема жодних карт, тож тримайся за шляхи зі старого доброго «Ренда Мак-Неллі». Так ти прийдеш туди, куди потрібно.

— Гаразд, — сказав Джек і швидко зняв рюкзак, щоб запхати велику книжку всередину.

— А наступну штуку тобі не доведеться класти в той ловкий агрегат, що ти носиш на спині, — сказав Спіді. Він поклав сандвіч на пласку паперову сумку й підвівся одним м’яким зграбним рухом. — Ні, ти можеш це нести просто в кишені.

Спіді засунув долоню в ліву кишеню робітничої сорочки. Між середнім і підмізинним пальцями старого зблиснув, ніби одна з «Террітунс» Лілі, якийсь білий трикутний об’єкт. Наступної миті хлопчик збагнув, що то був гітарний медіатор[46].

— Візьми це й зберігай. Ти захочеш показати це одному чоловікові. Він тобі допоможе.

Джек покрутив медіатор у пальцях. Він такого ще не бачив — зроблений зі слонової кістки, плектр був весь помережений різьбленими візерунками, що звивалися по ньому, ніби таємні письмена. Попри свою красу, ця річ була надто важкою, аби використовувати її як медіатор.

— Хто цей чоловік? — запитав Джек і поклав медіатор до кишені штанів.

— Великий шрам на обличчі — ти побачиш його невдовзі після того, як опинишся на Територіях. Він вартовий. По факту він капітан Зовнішньої Варти, і саме він відведе тебе до Леді, з якою ти маєш побачитися. Точніше, Леді, з якою тобі варто було б побачитися, щоб ти знав іще одну причину, чому ризикуєш життям. Мій друг звідти, він зрозуміє, що ти робиш, і покаже шлях до Леді.

— Ця Леді… — почав був Джек.

— Ага, — підтвердив Спіді. — Ти все правильно второпав.

— Вона королева.

— Добре подивися на неї, Джеку. Коли ти глянеш на неї, то побачиш те, що маєш побачити. Ти побачиш, яка вона, розумієш? А тоді рушай на захід. — Спіді стояв і пильно вдивлявся в нього, так, ніби сумнівався, чи зможе він ще раз побачити Джека Сойєра, а тоді риси його обличчя здригнулися й він додав: — Тільки тримайся подалі від старого Блоута. Від нього та його Двійника. Якщо ти будеш необережним, той Блоут може дізнатися, куди ти пішов; а якщо таки дізнається, то гнатиме тебе, як лис гусака. — Спіді засунув руки в кишені й знову глянув на Джека так, ніби йому хотілося сказати щось іще, аби затриматися. — Добудь Талісман, синку, — підсумував він. — Добудь і обережно принеси назад. Це буде твій тягар, та ти маєш бути сильнішим за нього.

Джек так зосередився на тому, що Спіді розповідав йому, що аж примружився, роздивляючись зморшкувате обличчя старого. Чоловік зі шрамом — капітан Зовнішньої Варти. Королева. Морґан Слоут, що мчить за ним, як хижак. Зле місце на іншому боці країни. Тягар.

— Гаразд, — сказав він, хоча самому раптом дуже захотілося повернутися в кав’ярню «Чай і варення» до мами.

Спіді тепло і трохи невпевнено всміхнувся.

— Так, малий. У старого доброго Джека-Мандрівника все буде тіп-топ. — Усмішка стала ширшою. — Саме час глитнути того, особливого, соку, що скажеш?

— Гадаю, так, — відповів Джек. Він дістав темну пляшечку з кишені штанів і відкрутив закривку. Знову поглянув на Спіді, світлі очі якого не відривалися від Джека.

— Спіді допомагатиме, коли зможе.

Джек кивнув, кліпнув,