Ритуал - Марина та Сергій Дяченко

Стіл відсунути не вдалося — доводилося працювати навколішки. Озброївшись кочергою, Юта, хоч і не зразу, та все ж підчепила кришку люка, підняла її і відкинула.

Люк був, авжеж, абсолютно темний. Униз вела залізна драбина з іржавими щаблями. Юта подумала, витягла з вічно тліючого каміна головешку, роздмухала на її кінці кволе полум’я й устромила в темну пащу люка.

Виявилось, що колодязь не дуже й глибокий — драбина мала всього дванадцять щаблів, а далі впиралася в міцну кам’яну підлогу. Таємний хід не був аж такий брудний і аж такий зловісний — так собі, господарське приміщення.

Юта подумала, чи не сходити по смолоскип. Вилаяла себе за легковажність і все ж пішла.

У світлі смолоскипа таємний хід здавався навіть ошатним — алея для прогулянок, а не таємний хід. І, врешті-решт, якщо вона просто злізе вниз і пройде два кроки, то це не буде порушення даного Арманові слова.

Вона злізла вниз і пройшла два кроки. Коридор був низький, нерівний, але не розгалужувався — тобто заблукати в ньому неможливо. Що ж, до Арманового повернення вона встигне його трохи оглянути.

Вона пішла вперед, а докори сумління таки її терзали, тож для самозаспокоєння довелося бурмотіти собі під ніс: ну що б тут робилося без моєї руки!

Коридор різко звернув — ох! — обірвався, і Юта ледве встигла пригальмувати, щоб не впасти кудись униз.

Таємний хід, що його досліджувала допитлива принцеса, у цьому місці вливався в інший — але не хід навіть, а велетенську трубу, такий широкий круглий тунель, що на середині його можна було б поставити триповерховий будинок, і ще залишилось би місце. Це був Драконячий Тунель — крізь нього залітали в замок і вилітали з нього двісті поколінь драконів.

Юта обережно втягла в себе повітря. Пахло горілим, і ще пахло драконом — цей різкий незвичний запах вона добре пам’ятала з дня викрадення. Юта принюхалася — на що схоже? І згадала — такий запах буває після феєрверку, коли вистріляли всі вертушки й петарди…

А от цікаво, з якого боку розташована Драконяча Брама?

Вона подивилася вниз і побачила коло своїх ніг залізну драбинку — таку саму, як і та, по якій вона спустилася в таємний хід. Здоровий глузд одразу заявив, що треба повертатися, однак Юта резонно йому заперечила: хіба ж варто було заходити так далеко, знайти найцікавіше — й одразу повернутися назад! А оскільки в тунелі було власне, хоч і слабке, світло, то Юта прилаштувала смолоскип коло стіни її почала спускатися, чіпляючись за щаблі обома руками.

Вона спускалася повільно й обережно, але на останньому щаблі нога її зісковзнула і Юта, повиснувши спочатку на руках, упала на дно тунелю, просто в тисячолітню сажу.

Її щастя, що не задихнулася. Затуляючи лице полами балахону, вона затримала дух, наче ловець перлів, і одним стрибком вискочила з чорної хмари. Хмара подалася за нею — Юті, рятуючись, доводилося бігти щодуху, хоч ноги її грузли в попелі, здіймаючи все нові й нові хмари.

І от, коли вона безнадійно засапалася, коли її охопив відчай, звідкілясь спереду повіяв свіжий вітер і відігнав хмару назад, глибоко в тунель. Юта пробігла ще кілька кроків і зупинилася. Назустріч їй лилося сонячне світло.

Драконяча Брама розташовувалась нижче західної вежі, на вершині якої Юта, бувало, нудилася. Проте звідти, з вежі, не видно було цієї частини півострова — так само людині важко роздивитися, що робиться в неї на потилиці. Принцеса несміливо наблизилася до краю тунелю — й завмерла.

Унизу лежало море — гладеньке, мов клапоть блакитного єдвабу. Смугами чергувалися під його поверхнею темні та світлі плями — то виднілися з глибини підводні ліси й галявини. Юта бачила спини чайок, що ширяли над водою; підніжжя замку зрослося зі скелею, і скелею здавалася прямовисна стіна, що спадала вниз з-під Ютиних ніг. Купи каміння, здіймаючись з води, здавалися руїнами казкового міста — принцеса розрізняла куполи та вежі, мости, флюгери… Повільний прибій то оголював їх, то знову затягував у безодню.

Юті смертельно захотілося стати драконом і кинутися в небо з Драконячої Брами. Розкинувши руки-крила, вона звелася навшпиньки и вивергла з грудей уявний стовп уявного полум’я:

— Х-ха!

Щаслива, вона вже бачила себе серед широкого неба — як раптом на високе сонце набігла тінь, геть як тоді, на майдані.

Дракон повертався в замок. Юта побачила його знизу — лускате черево, перетинчасті крила, гнучкий зграбний хвіст. Арман дихнув вогнем і завернув у Драконячу Браму.

Юта стояла, паралізована жахом. Зараз і вона, і дракон опиняться в одному тунелі. Ящір розпашілий, він дихає вогнем і димом; принцеса або засмажиться, або задихнеться, або він її просто розчавить на млинець.

Арман наближався — Юту вдарила хвиля гарячого, насиченого драконячим духом, повітря.

Струснувши оціпеніння, вона здійняла над головою руки, закричала, намагаючись перекрити драконяче дихання та посвист крил:

— Арма-а-а…

Дракон летів на неї зі швидкістю вистріленого з гармати ядра. Вона ясно побачила вкрите ороговілими лусочками лице, тобто морду, і палаючі очі під нависаючими надбрівними виступами. Юта знову закричала — і очі ці раптом розширились, наче тарілки.

Дракон, неспроможний зупинитися, різко закинувся назад, наче ставав дибки. Перетинчасті крила забилися, з усієї сили намагаючись одіпхнутися від замку потоками повітря. Юті здалося, що зараз Арман налетить на стіну черевом, усім тілом, і розіб’ється на смерть. Проте в останню мить дракон таки зупинив свій рух, але не зміг зовсім уникнути зіткнення і важко вдарився об стіну лускатим хвостом.

Від удару здригнулася скеля.

Тиждень Юта ховалася.

Арман майже не ходив — лежав у своїй кімнаті на скрині, і навіть у кріслі перед каміном не міг сидіти — так болів поперек. Юта приносила йому їжу, але непомітно, коли він ненадовго виходив з кімнати. Повернувшись, Арман знаходив на скрині мисочки та глечички, тарілочки й пляшечки, а поряд — неодмінний знак уваги: то серветка з невміло насмиканою оторочкою, то вигадливий мотузяний бантик, то кривобоке сердечко, вирізане з недогарка свічки.

Арман не подавав знаку, що помічає це німе прохання пробачити. Він усе з’їдав і випивав, після чого ані трохи не цікавився, де дівається порожній посуд.

За кілька днів йому стало легше і, вийшовши якось з кімнати, він причаївся поблизу.

Принцеса не барилася. На саморобній таці вона несла миску розігрітих коржів та пляшку охолодженого вина; на плечі в неї теліпався саморобний вишиваний рушник.

Переконавшись, що Армана в кімнаті нема, принцеса шаснула всередину. Арман зачекав хвилинку й зайшов услід за нею.

— Ох! — Юта ледь не впустила миску.

Арман стояв у дверях, притулившись до одвірка, і на незворушному обличчі його не було