Скляне прокляття - Томас Тімайєр

Пеппер розітнув повітря клинком. Зброя просто чудова, бездоганно збалансована, руків’я та ефес дуже зручні.

— Гаразд, — погодився він. — Тож із кого ви хочете почати?

— Битимуся одразу з обома, — була відповідь.

Сліпучо-білі зуби сера Уїлсона зблиснули.

Коли сани дісталися до Шпандау, давно минула одинадцята. Околиці були оповиті туманом.

Оскар радів, що вони, нарешті, на місці. Адже минуло набагато більше часу, ніж планувалося. Через завірюху й снігові замети, що супроводили їх у цій подорожі, коні ледве пересували ноги. За останні кілька днів випала така кількість снігу, що Берлін буквально сховався під товстим білим простирадлом.

Судячи з гуркоту й бряжчання, вантажні сани рухалися слідом за ними. От і добре. Адже, якби трапилася якась поломка, то, не маючи інструменту, полагодити щось у темряві й на лютому морозі було б неможливо.

Еліза й Шарлотта спали, притиснувшись одна до одної й закутавшись у пальта й ковдри. Поглянувши на них, Оскар мимоволі усміхнувся. Добре тому, хто за будь-яких умов може так безтурботно спати. Сам він іще не зовсім оговтався від бурхливих подій тієї новорічної ночі. Неймовірне перетворення Беллхайма й допити в поліції не давали йому спокою ні вдень, ні вночі.

Комісар кримінальної поліції Обендорфер, маленький жилавий чоловічок із уважними світлими очима й акуратно підстриженою борідкою, схоже, добре знався на своїй справі. Він опитав їх спокійно й докладно, сумлінно записавши кожну найдрібнішу деталь. Із незворушним спокоєм комісар зібрав докупи всі неймовірні деталі нічної пригоди, порівняв і оцінив їх і дійшов висновку, що випадок із Беллхаймом пояснити неможливо. Газети, щоправда, стверджували, що він має кілька версій, проте факт залишався фактом — криміналісти не змогли встановити, що ж сталося насправді. Убивство відкидалося одразу. З Гумбольдта і його супутників було знято будь-які підозри, й вони знову могли почуватися вільно.

Два вечори Гумбольдт провів із Гертрудою Беллхайм, переконуючи її в тому, наскільки важливо зараз діяти, не гаючи часу, щоб розібратися в трагічній долі її чоловіка. Бідолашна жінка все ще була надто вражена. Ридаючи й звинувачуючи себе в усьому, що сталося, вона все ж погодилася віддати вченому щоденник чоловіка — адже саме в ньому могла міститися відгадка цієї таємниці. Вона навіть запевнила, що ладна негайно організувати експедицію і оплатити більшу частину можливих витрат.

Від цього моменту події почали розвиватися стрімко. Гумбольдт, узявши керівництво на себе, стежив за придбанням приладів і технічного устаткування й займався підготовкою «Пачакутека» до тривалого перельоту. Еліза щохвилини вигадувала безліч доручень для Віллі, Берта, Лєни та Мицика, а тим часом запасала харчі для подорожі. І дев’ятого січня, тобто сьогодні, вони вже були на шляху до Шпандау — тобто, до нової надзвичайної пригоди.

Оскар розплющив очі. Попереду в темряві замигтіли вогники. Смолоскипи відкидали на сніг жовтувате світло й указували їм шлях. Трохи збоку, на узліссі, щось чорніло, неначе ожеред соломи. Його темний силует височів аж на п’ятнадцять метрів. Біля нього рухалися фігури кількох чоловіків. Схоже було, що на них уже чекають. Оскар гукнув до Шарлотти й Елізи:

— Прокидайтеся мерщій! Ми вже прибули.

Вілма, яка врешті-решт також задрімала, вистромила з-під крила замерзлий дзьобик.

— Великий птах? — почувся голос із портативного лінгафону, прикріпленого до її спини.

Оскар погладив Вілму по голові:

— Так, моя люба. Великий птах чекає на тебе. Сідай у кошик, я тебе віднесу.

Ківі не треба було повторювати двічі. Вона миттю зістрибнула з рук Шарлотти й ускочила до кошика. Шарлотта моргала і мружилася після сну.

— О, вже приїхали, — нишком позіхнувши, промовила дівчина. — Котра година?

Оскар підніс ближче до очей кишенькового годинника:

— Одинадцять тридцять.

— За півгодини північ, — знову позіхнула Шарлотта. — За такої погоди просто диво, що ми взагалі доїхали сюди. Нарешті, ми зможемо відігрітися в теплій затишній каюті.

Віллі, який сидів на передку, зістрибнув і допоміг вийти пасажирам. Оскар притримав дверцята саней, і лише після того, як дами східцями зійшли на сніг, витяг звідти кошик із Вілмою. Тим часом на вантажних санях під’їхали Берт і Мицик. Лєну, яка сиділа поряд із Мициком, неможливо було побачити, так вона закуталася. Було видно лише кошлатий хутряний капелюх і грубі рукавиці. Гумбольдт зробив кілька розпоряджень стосовно вантажу і продовжив перервану розмову з чоловіками, які чекали на нього.

Величезні ворота ангару, що був ретельно замаскований під ожеред соломи, відчинилися, й усі присутні побачили повітряний корабель. Світло смолоскипів привітно замигтіло на його яскраво розфарбованих бортах. Щоразу, коли Оскару доводилося бачити «Пачакутек», його вражали потужність і витонченість цього витвору індіанських інженерів. Благородні обриси пасажирської гондоли, величезний балон, що наповнювався газом, підвісні мотори й повітряні гвинти просто вражали. «Пачакутек», подарунок народу, що його інші племена називали «заклиначами дощу», був розмальований прадавніми символами — зміями та драконами. Ті, хто бачив його вперше, відчували незрозумілу боязкість, проте ті чоловіки, яким Гумбольдт доручив охороняти корабель і підтримувати його в робочому стані, вже звикли до цього фантастичного видовища. Подейкували, що граф Фердинанд фон Цеппелін схиляється до того, щоб побудувати такий самий літальний апарат, проте на це йому знадобиться ще багато років.

Сани вже розвантажили, а майно перенесли до вантажних відсіків. Гумбольдт зійшов на борт і увімкнув прилади. Частина водню, що зберігалася під тиском у спеціальних ємностях корабля, почала заповнювати оболонку балону, а решта запустила в дію мотори. Корабель здригнувся, неначе баский кінь, що застоявся у стайні.

Коли всі механізми було перевірено, пролунав сигнал. Гумбольдт склав долоні рупором і гукнув:

— Усе гаразд! Піднімайтеся на борт!

Оскар похукав на пальці. Вони закоцюбли й не слухалися. Та невдовзі він уже опиниться всередині