Зворотний бік сутіні - Дарунок Корній

Посолонь сумно всміхнувся та відповів:

— Я, здається, знаю, що з тобою… Твоя друга ініціація завершена, синку. Ти став тим, хто без очей вміє бачити, і не тільки реальний світ, а й минуле та майбутнє. Тим, хто без воріт уміє мандрувати світами, входити у води Біловоддя, чути музику алатира, бачити воду життя і дерево, з-під якого вона витікає. Зазвичай старий Оракул сам передає наступнику свою владу через патерицю та ключі від воріт Вічності. Біла патериця зроблена з гілки дерева життя, котре росте у Біловодді. І тільки Оракулу вона дається в руки, у чужих руках це — миттєва смерть. Твоя патериця чекає на тебе. Напевне, старий Оракул, твій попередник, надто повільно «поспішав» передавати владу. Навіть Оракули бояться смерті… Та Біловоддя не проведеш. Це воно дало тобі знак. Дорогий мій учню! Тепер ти — той, що знає майже все. Щойно зміцнієш, любий мій синку, відправимося з тобою у світ Загублених. Там тепер твоя домівка. Там, де немає людей, де немає тривог, де нічого немає.

— Ініціація? Але ж, Учителю! А світ Білих Вурдалаків? Як же так? Я думав, що маю ще там відучитися.

— У тебе власна дорога, синку! Є речі незбагненні для нас, але очевидні для Творця. Мусимо скорятися.

Спохмурнів. Було геть не по собі. Учитель ніколи не називав його синком. Посолонь жаліє його. Намарно, все намарно.

— А якщо я не погоджуся, Учителю! Я не хочу бути Оракулом. Я не хочу жити у світі Загублених!

Він справді цього не хотів. Який ще світ Загублених? Найприкріший з усіх знаних світів. Навіть світ темних не здавався таким пропащим, як цей.

— Не погодишся? А тебе ніхто не питає. Тоді наступного разу, коли заснеш мертвим сном, то прокинешся аж на п’ятий ранок. Такі стани будуть повторюватися і щоразу ставатимуть довшими й довшими. І врешті одного разу ти підеш і вже не повернешся … Якщо ти цього хочеш і зрікаєшся свого призначення, то будь ласка. Вибір робиш ти сам.

Учитель чекав відповіді. А його ятрило обурення. Він — Оракул? Тобто він має стати пророком, отим старезним дідуганом, якого за те, що про всіх все знає, пророкує майбутнє та вирішує спірні питання (і не завжди на користь правди!), боялися і недолюблювали.

— Але ж, Учителю, якби не те дерево, яке забрало в мене зір, то навряд чи я б мав отаке призначення? Може, то помилка, га?

— Випадковостей, синку, не буває, — впевнено відповідав Учитель. — Ти став тим, ким мав стати. Тут усе очевидно. Ти зможеш звестися на ноги? Я хотів тобі дещо показати.

Він кивнув головою. Учитель допоміг йому піднятися з ліжка, обережно підвів до дзеркала.

— Ти себе добре бачиш, синку?

Він кивнув.

— Добре, — сказав Посолонь. — А тепер напророкуй щось, але вголос. Гаразд?

— Вголос? — перепитав для годиться. Учитель кивнув. Набрав у груди повітря. І несподівано зовсім без напруження і без видива заговорив. Цього разу слова самі прийшли до нього.

— Син темного бога покохає світлу зі світу Чотирьох Сонць. Ця любов знищить Храм Чорнобогів. І тільки добра воля, сила духу та кохання двох колись смертних зможуть усе виправити.

— Ого! — Посолонь не втримався від вигуку. І згодом додав: — А тепер глянь на себе в дзеркало. Як тобі здається, чи ти змінився?

Вдивлявся в своє відображення. Навіть провів по щоці рукою. Такий, яким був.

— Добре, а тепер, Майю, ти поглянь на Оракула. Він змінився, як гадаєш?

Майя уважно вивчала обличчя коханого. Торкнулася пальцями чола і завмерла. Відсахнула руку.

— Маленька зморшка на чолі, нова, Учителю, — прожебоніла Майя.

Він кинувся до дзеркала. Вивчав там себе та нічогісінько не бачив.

— Ти нічого й не побачиш. Це бачать тільки живі очі. Твої ж мертві, а твій внутрішній зір не дає тобі можливості реально це осягнути. Кожне нове пророцтво — то зморшка на твоєму обличчі. Спочатку ти їх не бачитимеш і не відчуватимеш, згодом вони почнуть боліти. Але той біль буде скоріше фантомним, набігатиме час від часу, наче припливи у морі, і відпускатиме.

— Нічогеньке позначення, Учителю. Але чому я? Це ж наче від народження має бути вроджена сліпота? Як у попереднього Оракула!

— Так, твій попередник народився сліпим і знав про своє призначення ще до того, як отримав Перемінника. Але буває по-різному. Твоє призначення вибрало свій особливий шлях. Мусиш вдячно прийняти його.

— Прийняти? Хіба я просив? Я не поїду в цей клятий світ. Нізащо, — лютився новоспечений Оракул. — Ліпше смерть, аніж померти від нудьги чи від спотвореності обличчя у світі Загублених.

Щойно Учитель хотів сказати учню, що той не почуватиметься там самотнім, бо лишень учують у Всесвіті, що з’явився новий Оракул, як потягнеться вервечка паломників до нового Месії, та не встиг. Його випередила Майя, ніжна та добра Майя:

— Я поїду з тобою, любий. І нехай це край землі, байдуже. Там будеш ти, і той край мені видаватиметься раєм.

7. Дві половинки цілого

Перун підійшов до неї упритиск. Біле полотно сорочки так пасувало до його тепер білого волосся. Навіть богів час не жалує. Русяві кучері бога він красиво посріблив. Вдивлялася уважно в обличчя чоловіка. Зморшки довкола очей, чоло пооране часом. І тільки очі — живі, молоді, досі юні й палкі. Дотепер щось всередині надломлюється, коли надто довго дивитися в них. Змусила себе відвести від Перуна погляд. Задерла голову, знову дивилася в небо. Ох, Свароже-батько! І там теж його очі…

Не було між ними тої дурнуватої жаги, як у неї зі Стрибогом. Не вибухало, не горіло, не пашіло. Ревнощі не рвали душу на шматки ніколи, бо жодних, навіть найменших, приводів не існувало. А хіба могло бути по-іншому? Він — то її серце. А вона — його душа. Він часто це повторював. І вона йому вірила. Бо це не потребувало доведення. Заплющила очі. Відчула, як вода їх заливає. Знову? Ну скільки можна, безсмертна жінко, так себе мучити? Останнім часом ти надто часто плачеш. Надто багато втрат, знахідок, відкриттів. І серце твоє — хай і сильне, хай і навчилося мислити правильними істинами, — таки не камінь.

Вдихнула на повні груди. Духмяніло лісом, духмяніло росою, духмяніло силою і грозовим небом. Духмяніло ним. І враз несамовито захотілося знову відчути себе впевненою, захищеною, коли всі рішення самі по собі падали в