Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

— Баба? Ви всі вважаєте, що якась здоровенна блондиниста сучка дасть мені урок? Ви всі й справді такі психи, як мені говорили!

Верна кивнула.

— Буду тобі зобов'язана, Кара. — Вона повернулася, щоб піти, але затрималася. — Не дозволяй йому померти до ранку, поки я не прийду, щоб бути присутнім при цьому. Я хочу подивитися йому в очі і побачити, чи прийшов цей юнак до розуміння реальності, що життя взагалі — штука несправедлива, перш ніж розстанеться зі своїм життям ні за гріш і за те, що є частиною великого зла.

— Обіцяю тобі, — м'яко промовила Кара, — хоч для тебе в твоїй скорботі ця ніч здасться вічністю, для нього вона буде набагато довшою.

Верна на ходу лише вдячно торкнулася руки Кари. Коли Верна розчинилася в ночі, Кара повернулася до Келен.

— Мені знадобиться намет. Не варто нікому бачити, що я з ним зроблю. Достатньо буде його криків.

— Як побажаєш.

— Мати-сповідниця! — Молодик відчайдушно виривався, але солдати тримали міцно. — Якщо ти така добра, як заявляєш, то вияви милосердя!

З губ молодика звисала слина, він важко дихав.

— Я й проявляю, — відповіла Келен. — Я дозволяю тобі понести то покарання, що винесла тобі Верна, а не те, якому піддала б тебе я.

Кара, клацнувши пальцями, вказала на хлопця і рушила геть. Солдати поволокли верещачого молодика слідом за нею.

— А що з рештою, яких ми зловили? — Запитав генерал у Келен.

Келен попрямувала до свого намету.

— Переріжте їм горлянки.

Келен сіла, коли зрозуміла, що більше не чує віддалених криків. До світанку ще було далеко. Може, у нього несподівано відмовило серце?

Ні, Кара — Морд-Сіт, відмінно навчена своїй справі. Келен лежала повністю одягнена на ліжку, слухала несамовиті крики, переживала за Верну і сумувала по Уоррену. Келен іноді покривалася потом — коли думала про те, як Річард одного разу переніс дію ейджа Морд-Сіт.

Щоб прогнати непрошені моторошні картинки, вона дивилася на «Сильну духом». Звисаюча на мотузці лампа висвітлювала різьблену фігурку теплим світлом, граціозні лінії сукні, що розвівалася, стиснуті кулаки і гордо піднята голова. Скільки б Келен не дивилася на статуетку, їй ніколи не набридало. Всякий раз це було як потрясіння.

Річард волів так дивитися на життя, замість того щоб піддатися гіркоті. Загрузни він в розчаруванні й гіркоті, це тільки позбавило б його здатності відчувати щастя.

Келен почула зовні якийсь шум. Не встигла вона вскочити, як в проріз відкинутого пологу просунулася голова Кари. Блакитні очі Морд-Сіт виблискували смертельною люттю. Вона увійшла в намет, волочачи за волосся хлопчиська. Того трясло і він судорожно моргав, кров заливала йому очі.

Рипнувши зубами, Кара жбурнула його вперед. Він звалився в бруд біля ніг Келен.

— У чому справа? — Запитала Келен.

Вираз очей Кари показував, що вона на межі тотального сказу, ледь володіє собою, в ній мало що залишилося людського. Вона практично являла собою живе втілення того, що називалося одні словом: безумство.

Опустившись на коліна. Кара схопила молодика за волосся. Рвонувши йому голову назад, вона притиснула його до свого червоного шкіряного одягу та притиснула ейдж до горла. Той задихнувся і закашляв. З рота хлинула кров.

— Скажи їй! — Прогарчала Кара. Він, немов здаючись, підняв руки.

— Я його знаю! Я його знаю!

Келен хмуро глянула на переляканого молодика.

— Кого ти знаєш?

— Річарда Сайфера! Я знаю Річарда Сайфера! І його дружину, Ніккі!

Келен здалося, що світ звалився. Під вагою цього світу вона опустилася на коліна перед підопічним Кари.

— Як тебе звуть?

— Гейда! Я Гейда!

Кара притиснула ейдж до його спини, він дико закричав. Вона з розмаху вдарила його обличчям в землю. — Кара, постривай, — витягнула руку Келен. — Нам треба з ним поговорити.

— Знаю. Я просто дбаю про те, щоб він захотів з нами говорити.

Келен ще ніколи не бачила Кару такою… розлютованою. Вона не просто виконувала прохання Верни. Для Кари ця справа мала особистий відтінок. Уоррен їй подобався, але, що було куди гірше для Гейда, в Річарді полягало життя Кари. Морд-Сіт знову підняла молодика. З зламаного носа текла кров. Коли світло впало на Кару, Келен помітила блискаючу на червоній шкірі кров.

— А тепер я бажаю, щоб ти розповів Матері-сповідники все, що знаєш.

Пхикаючи, він закивав, не встигла Кара навіть договорити наказ.

— Я жив там… куди вони приїхали. Я жив там, де Річард з дружиною…

— С Ніккі, — поправила Келен.

— Так, з Ніккі. — Він не розумів, що вона має на увазі. — Вони оселилися в кімнаті в нашому домі. Мені з моїми друзями він не сподобався. А потім Каміль з Наббом почали з ним розмовляти. І Річард почав їм подобатися. Я розлютився…

Він так заїкався, що ніяк не міг договорити. Схопивши його за слизьке від крові підборіддя, Келен потрясла його голову.

— Говори! Або я накажу Каре почати все заново!

— Я не знаю, що казати, що вам потрібно, — прохникав він.

— Все, що тобі відомо про нього і Ніккі! Все! — Прокричала Келен в кількох дюймах від його лиця.

— Розкажи інше, — промовила Кара йому на вухо, піднімаючи його на ноги.

Келен піднялася слідом, боячись пропустити хоч одне дорогоцінне слово.

— Річард почав збирати