Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

— Уоррен тоді вказав на карті це ось місце. І сказав, що ми повинні знаходитися тут, щоб зупинити Орден.

— Ти хочеш сказати, він знав, що помре тут?

— Це ти мені скажи.

— Я чарівник, а не пророк.

— Але Уоррен пророк. — Зедд промовчав, і Келен пошепки запитала:

— А що з Холлі?

— Не знаю. Я йшов поговорити з Уорреном. Все тільки що відбулося. Солдати зловили того типа. Уоррен кричав, щоб брали живцем. Напевно, вважав, що вбивця володіє цінними відомостями. Бачив закривавлену Холлі. Вона була без свідомості. Я негайно наказав перенести Уоррена сюди і почав працювати з ним. Примчали сестри і помістили Холлі в іншу палатку. — Роздратований погляд Зедда уперся в землю. — Я використав всі свої знання. Але їх виявилося недостатньо.

Келен заспокійливо приобнял його за плечі.

— Все це спочатку було не в нашій владі. Їй було дивно бачити людину, яка служила їй постійним джерелом сили, в стані такої слабкості. Звичайно, нерозумно було вважати, що він залишиться байдужим і сильним в подібних обставинах, але все ж це якось вибивало з колії. У цю мить Келен усвідомила всі втрати, що переніс Зедд за своє життя. Зараз це було чітко видно в його горіхових очах.

Солдати розступилися: повернулися генерал Мейфферт і Кара. За ними два здоровенних солдата волокли молодика. Майже що хлопчика взагалі. Він був досить м'язистим, але не йшов ні в яке порівняння з тягнучими його богатирями. Волосся спадало на нахабні темні очі.

— Значить, — зухвало заговорив молодик, — служачи Ордену, я, кажись, заколов когось важливого. І тепер я герой.

— Поставте його на коліна перед Матір'ю-сповідницею, — спокійно наказав генерал Мейфферт.

Солдати зацідили хлопця під коліна, змушуючи опуститися на землю. Стоячи перед нею на колінах, він продовжував кепкувати.

— Значить, ти і є та сама важлива повія, про яку я так багато чув. Шкода, що тебе не виявилося поблизу. Я б охоче порізав тебе. Думаю, я декому показав, що непогано орудую ножичком.

— Отже, через брак мене ти замість цього порізав дитину, — спокійно промовила Келен.

— Тільки щоб попрактикуватися. Я б порізав куди більше народу, якби цей здоровенний тупий бик не наскочив на мене. Але я все одно виконав мій обов'язок перед Орденом і Творцем.

Це була бравада людини, яка знала, що ось-ось заплатить остаточну ціну за свої дії. Він намагався переконати сам себе, що виконав важливе завдання. Він хотів померти героєм, а потім в нагороду відправитися прямо до Творця.

З намету виринула Верна. Рухалася вона неквапливо. Обличчя її було попелясто-сірим і сумним. Келен взяла її під руку, щоб підтримати, якщо знадобиться.

Побачивши укляклого молодика, Верна зупинилася.

— Це він? — Запитала вона.

Келен ласкаво стиснула руку Верні, пропонуючи мовчазну підтримку.

— Це він, — підтвердила Келен.

— Точно, — посміхнувся Верні хлопець. — Я — той, хто зарізав ворожого чарівника. Я герой. Орден принесе людям свободу і полегшення, і я цьому допоміг. Такі, як ви, завжди намагаються тримати нас в чорному тілі.

— Тримати вас в чорному тілі, — мертвотним голосом повторила Верна.

— Ті, хто від народження володіє всіма перевагами і удачею, ніколи не хочуть ділитися. Я чекав, але ніхто так жодного разу і не надав мені шансу, поки Орден мені його не дав. Я завдав удару гнобителям людей. Я допоміг принести справедливість тим, у кого ніколи не було шансу. Я вбив погану людину. Я герой!

Мовчання всіх оточуючих здавалося ще більш гнітючим через пануючий у таборі шум — солдати шукали підісланих вбивць. Офіцери вигукували імена, вислуховуючи швидкі відповіді. Нишпорятчі у пошуках чужаків солдати снували в усіх напрямках, металеві кольчуги та зброя дзвеніли, як тисячі крихітних дзвіночків.

Стоячий на колінах хлопець посміхнувся Верні.

— В іншому житті Творець винагородить мене. Я не боюся смерті. Я заслужив вічність у його Незгасимому Світлі. Верна оббігла поглядом присутніх.

— Мені все одно, що ви з ним зробите, — мовила вона, — але я бажаю чути його крики всю ніч безперервно. Я хочу, щоб весь табір чув його крики всю ніч. Я хочу, що розвідники Ордена чули його крики Це буде моє підношення Уоррену.

Молодий чоловік облизав губи, зміркувавши, що справи йдуть не так, як він очікував.

— Це нечесно! — Голосно запротестував юний вбивця. Його почало трясти від страху. Він був готовий до мученицької смерті, швидкого кінця. Але відбувалося щось непередбачене.

— Він помер швидко. І мені повинна бути дарована така ж швидка смерть! Це неправильно!

— Неправильно? Що дійсно не правильно, — з моторошним спокоєм вимовила Верна, — так це що твоя мати взагалі розсунула ноги для твого батька. І тепер ми дещо запізніло, але виправимо її помилку. Що дійсно не правильно, так це що хороший і добрий чоловік загинув від руки нікчемної дрібної боягузливої гадини, настільки позбавленої здорового глузду, що нездатна розпізнати брехню, яку тепер вихлюпує на нас. — Ти хочеш обміняти своє життя на те, що ти забрав? Жадаєш померти за справу, яку по дурості вважаєш благородною? Ти отримаєш те, що хочеш, молодий чоловік. Але перш ніж помреш, ти повністю усвідомиш, що саме віддаєш, наскільки цінне твоє життя і як нерозумно витрачене. І в кінцевому підсумку почнеш шкодувати, що мати тебе взагалі породила на світ, так само сильно, як прикро про це шкодуємо ми.

Верна обвела рішучим поглядом мовчки спостерігаючу групу людей.

— Така моя воля. Будь ласка, простежте, щоб вона була виконана.

— Тоді дозволь це зробити мені, — зробила крок вперед Кара. На її суворому обличчі не було й натяку на милосердя. — Я краще всіх впораюся з поставленим тобою завданням, Верна.

Шмаркач