Битва королів - Джордж Мартін
— Ти певен, що знайшов усіх?
— Вейрис так каже.
Як на Тиріона, лебідь був занадто масний.
На блідому чолі Серсі, між чарівних оченят, залягла зморшка.
— Ти занадто довіряєш тому євнуху.
— Він добре мені служить.
— Тобто хоче, щоб ти в це вірив. Гадаєш, ти єдиний, кому він нашіптує таємниці? Кожному з нас він каже рівно стільки, скільки треба, щоб нас переконати: без нього ми безпомічні. Коли я тільки вийшла за Роберта, зі мною він теж у цю гру грався. Багато років поспіль я була переконана, що немає в мене при дворі друга щирішого, але нині...— на якусь мить вона зупинила погляд на його обличчі.— Він каже, ти збираєшся забрати Гончака від Джофрі.
«Чортів Вейрис!»
— Мені потрібен Кліган для важливішої справи.
— Нема нічого важливішого за життя короля.
— Життю короля нічого не загрожує. Його охороняють доблесний сер Озмунд і Мірин Трант...— («Ні на що інше вони не годяться»).— А Балон Свон і Гончак мені потрібні очолювати вилазки — щоб Станіс не зміг зачепитися на цьому боці Чорноводого Бурчака.
— Джеймі б сам очолив вилазки.
— З Річкорину? Ото була б вилазка!
— Джоф іще зовсім хлопчик.
— Хлопчик, який хоче взяти участь у битві, і це його перша твереза думка. Я не збираюся посилати його в саму гущавину, але його мають бачити. Люди затятіше воюють за того короля, який ризикує разом з ними, а не за того, який ховається за мамину спідницю.
— Йому тринадцять, Тиріоне.
— Пам’ятаєш Джеймі в тринадцять? Якщо хочеш, щоб з хлопця виріс справжній син свого батька, нехай зіграє свою роль. У Джофа найкращі обладунки, які тільки можна купити за гроші, а ще навколо нього завжди буде дюжина золотих плащів. Якщо з’явиться найменша загроза того, що місто впаде, я миттю відішлю його назад у Червону фортецю.
Він гадав, її це заспокоїть, але в зелених очах не майнуло і тіні задоволення.
— А місто впаде?
— Ні.
«А якщо впаде, молися, щоб нам вдалося втримати Червону фортецю, поки не підтягнеться нам на визвіл лорд-батько».
— Ти вже брехав мені, Тиріоне.
— Мав на те серйозні підстави, люба сестро. Я мрію про злагоду між нами не менше за тебе. Я вирішив звільнити лорда Гайлза...— (Гайлза він тримав саме для того, щоб зробити цей жест).— Можеш отримати назад і сера Бороса Блаунта.
Королева стиснула вуста.
— Сер Борос хай гниє у Розбі,— сказала вона,— а от Томен...
— ...лишається там, де є. Під захистом лорда Джейсліна він у більшій безпеці, ніж був би з лордом Гайлзом.
Слуги прибрали лебедя, якого вони з сестрою ледве торкнулися. Серсі кивнула на солодке.
— Сподіваюся, ти любиш тістечка з ожиною.
— Я будь-які тістечка люблю.
— Ну, це я давно знаю. А чи знаєш ти, чому Вейрис такий небезпечний?
— Ми загадки загадуємо? Ні, не знаю.
— Бо в нього цюцюрки немає.
— В тебе теж.
«Хіба не це тебе дратує, Серсі?»
— Мабуть, я теж небезпечна. Ти, з іншого боку, такий самий дурень, як і всі чоловіки. Отой черв’як у тебе між ніг у половині випадків думає за тебе.
Тиріон облизав крихти з пальців. Не сподобалася йому сестрина посмішечка.
— Так, і зараз мій черв’ячок думає, що мені вже, мабуть, час іти.
— Тобі недобре, брате? — вона схилилася вперед, даючи Тиріону можливість зблизька зазирнути собі в декольте.— Щось ти збуджений.
— Збуджений? — Тиріон зиркнув на двері. Йому здалося, з того боку долинув якийсь шум. Він уже шкодував, що прийшов сюди сам.— Раніше ти моєю цюцюркою не цікавилася.
— Я не твоє цюцюркою цікавлюся, а тою діркою, куди ти її встромляєш. На відміну від тебе, я в усьому на євнуха не покладаюся. Маю власні джерела інформації... особливо такої, яку люди воліють від мене приховати.
— І що ти хочеш сказати?
— Тільки одне: твоя повія у мене в руках.
Тиріон потягнувся до келиха з вином, щоб зібратися на думці.
— Мені здавалося, тобі до душі більше чоловіки.
— Який же ти все-таки блазень! Скажи-но, з цією ти ще не одружився? — Тиріон нічого не відповів, і вона, засміявшись, провадила: — Батькові точно полегшає.
У нього в животі наче вугри зміїлися. Звідки вона дізналася про Шей? Невже Вейрис зрадив? А може, всі його застережні заходи були перекреслені, коли він з нетерплячки вирішив прямцем поїхати в особняк?
— Хіба тобі не байдуже, хто мені постіль гріє?
— Ланістери завжди сплачують свої борги,— сказала вона.— Ти плів інтриги за моєю спиною з того самого дня, як приїхав на Королівський Причал. Ти продав Мірселлу, продав Томена, а тепер змовляєшся убити Джофа. Хочеш, аби він помер, і тоді ти правитимеш через Томена.
«Не скажу, що ця думка не звучить звабливо».
— Це божевілля, Серсі. За кілька днів тут буде Станіс. Я тобі потрібен.
— Чого це? Через твою відвагу в бою?
— Бронові перекупні мечі без мене воювати не будуть,— збрехав він.
— А я думаю, будуть. Їм любе твоє золото, а не твої куці мізки. Але не бійся, без тебе вони не лишаться. Час від часу мені й справді кортить тобі горлянку перерізати, та Джеймі мені цього в житті не пробачить.
— А повія? — Тиріон не хотів називати її на ім’я. «Якщо я зможу її переконати, що Шей для мене нічого не значить, можливо...»
— З нею обходитимуться добре, якщо й моїх синів ніхто не кривдитиме. Та якщо вб’ють Джофа або якщо Томен потрапить у руки ворога, твоя маленька хвойда загине в таких муках, які ти й уявити не можеш.
«Вона і справді вважає, що я збираюся вбити власного небожа».
— Хлопці в безпеці,— обережно запевнив він.— Боги праведні, Серсі, вони ж мені рідні! Ти за кого мене маєш?
— За малого покруча.
Тиріон утупився в залишки вина у своєму келиху. «А як на моєму місці вчинив би Джеймі? Швидше за все, просто вбив би сучку, а потім уже хвилювався через наслідки». Але Тиріон не мав ні золотого меча, ні досвіду з мечем. Йому подобався братів безрозсудний запал, але Тиріону краще в усьому наслідувати лорда-батька. «Камінь, я маю бути як камінь, як Кичера Кастерлі, тверда й непорушна. Якщо я завалю цей іспит, можу собі в найближчому балагані