Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич
Х’ярго рішуче підняв її й обійняв за плечі.
– Давай-но підемо звідси. Дозволь здійснитися тому, що має...
– Він сказав, що ми зустрінемося...
– Тоді навіщо ти страждаєш?
– Ти ніколи не був людиною, ти не зрозумієш мене...
– Напевно...
У двері постукали. Заглянув Олег Миколайович. За його спиною маячив хазяїн "Галаксі", який теж незрозуміло навіщо, приїхав до лікарні опівночі.
– Скоро починаємо, – тихо промовив головлікар, – Ти готова?
– Я... я не знаю, – прошепотіла Веда і заплакала ще сильніше, втупившись лобом у груди Х'ярго.
– Зараз принесу тобі заспокійливе.
– Ні! Ні! – Веда люто стиснула зуби, – Не треба заспокійливе… Я хочу відчувати... Я готова...
Усе, що відбувалося, сприймалося то якимось блідим, нереальним, розпливчастим, наче досвітній сон, то раптом спалахнуло такими яскравими барвами, яких і в природі не існує. Усе видавалося хитким, дивним, нестійким, і єдине, на що можна було спиратися безумовно – була рука Х'ярго.
– Як організовувати похорон? – обережно запитав головлікар, – Гнат залишав розпорядження про похорон?
– Я не читала заповіт повністю, – відповіла Веда несподівано твердим голосом, – але знаю, чого б він хотів... Кремація. Іншого варіанта для нього не було...
Уважний погляд Олега Миколайовича обмацав її біле й холодне від сліз обличчя.
– Упевнена, що хочеш бути присутньою? Це не швидка процедура, може зайняти близько години або й більше...
– Чому так довго?
– ШВЛ відключається поетапно, одночасно проводяться останні тести. Я не хочу обтяжувати тебе термінами...
– Я почекаю…
– Добре! – кивнув Олег Миколайович.
За кілька хвилин всередину безшумно увійшли ще двоє лікарів з дуже серйозними обличчями, і в палаті одразу ж стало якось тісно.
Скоро Веді перестало вистачати повітря. Вона не могла дивитися на те, що вони роблять із мертвим, байдужим тілом Гната...
Напад нудоти скрутив її раптово. Веда вискочила з палати і рвонула коридором до вбиральні.
