Талiсман - Стівен Кінг
Слоут спрямував на хлопчика ключ і загарчав. Його кров стікала підборіддям. На мить Слоут виглядав збитим з пантелику, дезорієнтованим і розлюченим, наче бугай у загоні, а Джек йому посміхався. Тоді Джек зиркнув убік на Річарда, що простягнувся на піску, і посмішка зійшла з його вуст. Обличчя Річарда було закривавлене, і вона заплутала його темне волосся.
— Ти, вибл… — почав був він, але погляд убік виявився помилкою. Палаючий блиск жовто-блакитного спалаху вдарився об пляж біля нього.
Джек повернувся до Слоута, котрий цілився блискавкою в його ноги. Джек відскочив назад, але промінь руйнівного світла розтопив пісок біля ніг до стану розпеченої жовтої рідини, яка, практично, миттєво охолола і стала довгою прямою скляною плівкою.
— Твій син скоро помре, — сказав Джек.
— Твоя матір скоро помре, — прогарчав Слоут у відповідь. — Кинь ту срану штуку, перш ніж я рознесу тобі голову. Просто зараз. Відпусти.
— Чому б тобі не піти трахнути горностая? — подражнився Джек.
Морґан роззявив рот, демонструючи ряд квадратних закривавлених зубів, і закричав:
— Я трахну твій труп!
Ключ хитнувся в напрямку Джекової голови, а тоді відхилився. Слоутові очі загорілися, і він смикнув руку вгору, націлившись ключем у небеса. Довга стрічка блискавки вирвалася з Морґанового кулака, розширилася і піднялася вище. Небо потемніло. Ураз Талісман і обличчя Морґана Слоута засяяли в несподіваній темряві: це Талісман спрямував світло в Морґанове обличчя. Джек збагнув, що, певно, і його власне обличчя зараз осяює ілюмінація Талісмана. І коли хлопчик спрямував мерехтливий Талісман на Слоута, намагаючись зробити хоч щось — змусити його кинути ключ, розлютити, втерти носа, щоб він визнав себе знесиленим, — то змушений був погодитися, що можливості Морґана Слоута ще не вичерпано. З темного неба посипалися лапаті сніжинки. Слоут зник за товстою сніговою завісою, і Джек чув його гидкий сміх.
4
Вона підвелася зі свого інвалідного ліжка і підійшла до вікна. Поглянула на мертвий грудневий пляж, осяяний лише одним-єдиним вуличним ліхтарем на променаді. Раптом на підвіконні з того боку скла з’явилася чайка. З одного боку її дзьоба звисав шматок хряща, і тієї ж миті жінка подумала про Морґана Слоута. Чайка була схожою на Слоута.
Лілі спершу відсахнулася, а тоді повернулася назад. Її охопила геть смішна злість. Чайка не може бути схожою на Морґана Слоута і чайка не може захопити її територію… це не правильно. Вона постукала по холодному склу. Чайка помахала крильми, але не полетіла. І Лілі почула думку, що долинала з холодного мозку пташки, почула так чітко, ніби вона передавалася радіохвилями.
Джек помирає, Лілі… Джек помирааааааа…
Пташка нахилила голову вперед. Безцеремонно постукала по склу, як крук у По.
Помираааааа…
— Ні! — заволала Лілі. — СЛОУТЕ, ВІД’ЇБИСЯ!
Цього разу вона не просто постукала по склу, а вдарила кулаком, пробиваючи шибку наскрізь. Чайка заточилася назад, заквилила і мало не впала. Холодне повітря увійшло всередину крізь дірку у вікні. Кров стікала з руки Лілі — ні, не просто стікала. Вона лилася. Жінка сильно поранила руку у двох місцях. Вона витягла шматочки скла з краю долоні, а тоді витерла її об ліф нічної сорочки.
— НЕ ЧЕКАВ НА ТАКЕ, СРАНИЙ ВИРОДКУ, ПРАВДА? — закричала вона пташці, що безупинно кружляла над садами. Жінка зайшлася слізьми. — Дай йому спокій! Дай йому спокій! ДАЙ МОЄМУ СИНОВІ СПОКІЙ!
Вона вся замастилася кров’ю. Холодне повітря дуло крізь розбиту шибку. Вона дивилася, як перші сніжинки падають з неба у білому сяйві ліхтаря.
5
— Обережно, Джекі.
М’яко. Ліворуч.
Джек повернувся туди, тримаючи Талісман, як прожектор. Від нього простягався засніжений промінь світла.
Більше нічого. Темрява… сніг… шум океану.
— Не туди, Джекі.
Хлопчик повернувся праворуч. Його ноги ковзали крижаним снігом.
Ближче. Він підійшов ближче.
Джек підняв Талісман угору.
— Прийди і візьми його, Слоуте!
— Джеку, в тебе нема жодного шансу. Я можу знищити тебе будь-якої миті.
Позаду… ще ближче. Але коли він здійняв угору осяйний Талісман, Слоута ніде не було видно. Сніг бив Джека в обличчя. Хлопчик вдихнув його й закашлявся на холоді. Слоут захихотів десь попереду. Джек відскочив і мало не перечепився через Спіді.
— Ку-ку, Джекі!
Ліворуч із темряви з’явилася рука і схопила Джека за вухо. Хлопчик повернувся в тому напрямку. Його серце шалено гупало, а очі розширилися. Він підсковзнувся і впав на одне коліно. Десь неподалік хрипко застогнав Річард. У темряві, яку дивним чином створив Слоут, пролунала канонада грому.
— Кинь його мені! — насміхався Слоут. Він виринув із засніженої, буремної темряви, де весь морок злився воєдино. Він клацав пальцями правої руки і наводив олив’яний ключик на Джека лівою. У його рухах простежувалася уривчаста, ексцентрична синкопа[275]. Джекові Слоут здавався страшенно схожим на якогось раніше відомого диригента латиноамериканського джазового оркестру — можливо, Шав’є Кугата. — Кинь його мені, чому б і ні? Ми в тирі, Джеку! Мішень! Старий великий дядько Морґан! Що скажеш, Джеку? Спробуєш? Кинь кульку — і виграєш ляльку «К’юпі»!
І Джек побачив, що справді підніс Талісман до правого плеча, ніби мав намір кинути його. Він лякає тебе, намагається збити з пантелику, змусити тебе здатися, змусити…
Слоут знову розтанув у мóроці. Сніг обернувся на пилову бурю. Джек нервово покрутився, але ніде не бачив Слоута. Може, він полетів. Може…
— Що трапилося, Джекі?
Ні, він досі був тут. Десь тут. Ліворуч.
— Я сміявся, коли твій милий старий татусь помирав, Джекі. Я сміявся йому в обличчя. Коли його мотор нарешті здох, я відчув…
Голос переливався. На мить змовк. Тоді повернувся. Праворуч. Джек повернувся туди, не розуміючи, що відбувається. Його нерви напружилися до краю.
— …моє серце тріпотіло, наче крильця птаха. Воно тріпотіло саме так, друже Джекі.
З мороку виринув камінь — його кинули не в Джека, а в скляну кулю. Хлопчик відсахнувся. Краєм ока побачив Слоута. Той знову зник. Пауза… а тоді Слоут повернувся, завівши нову пісню.
— Трахав твою матір, Джекі. — Дражливий голос лунав позаду нього.
Товста гаряча рука схопила його за дупу. Джек розвернувся, цього разу мало не перечепившись через Річарда. Сльози — болісні, гарячі, відчайдушні — котилися
