Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс
Дебела жінка в короткій спідниці і чорному форменому кітелі потиснула Маркові руку, і він мало не скрикнув від подиву — такого міцного потиску сподіваєшся хіба від якогось кочегара чи візника, проте аж ніяк не від представниці слабкої статі. Її пишному бюстові позаздрила б і пересічна кельнерка вікторіанської епохи, але назагал вона виглядала радше кремезною, аніж просто товстою. На широкому, блідому обличчі ніби застиг суворий вираз, а голос звучав сухо і якось приглушено. Єдиною даниною жіночності був недбалий мазок помади на губах. В зубах у Феї стриміла незапалена сигара. Розмовляючи, вона раз по раз виймала її з рота і прискіпливо розглядала замазаний помадою та мокрий від слини, пожований кінчик, а закінчивши фразу, знову рішуче стромляла сигару назад. Не встиг професор відрекомендувати Марка, як панна Гардкасл плюхнулася у крісло, що вельми доречно стояло поруч, недбалим рухом закинула праву ногу на бильце, а тоді втупилася в нього холодним і водночас якимсь фамільярним поглядом.
З«Цок-цок»… У тиші з-за стіни чітко долинали кроки, які наближалися до дверей. Джейн мовчки чекала. Ось двері прочинилися, і вона побачила високу жінку, приблизно свою однолітку, яка насторожено дивилася на неї.
— Тут живе панна Айронвуд? — запитала Джейн.
— Так, — відповіла жінка, але дверей ширше не відчинила і вбік не відступила.
— Я б хотіла з нею поговорити, якщо ваша ласка, — сказала Джейн.
— У вас призначено зустріч? — поцікавилася жінка за дверима.
— Ну, не зовсім, — трохи збентежилася Джейн. — Мені порадив прийти сюди доктор Дімбл. Він сказав, що домовлятися наперед не треба.
— А, то ви від доктора Дімбла! Це зовсім інша справа, — мовила жінка вже набагато привітніше. — Заходьте… і зачекайте хвилинку,
поки я замкну як слід двері. Ось так… тепер усе гаразд. Тут вузько, то ви вже даруйте, я піду попереду.
І жінка повела Джейн вимощеною цеглинами доріжкою вздовж стіни, повз яблуні та сливи. Трохи далі вони повернули на порослу мохом стежину, обабіч якої росли кущі аґрусу, і за кільканадцять кроків вийшли на невелику галявину де стояла гойдалка; позаду виднілася стіна теплиці. Тут починалося щось схоже на маленький хутірець, як то часто буває на задвірках великого обійстя, — фактично, вузенька вуличка, повздовж якої з одного боку стояла клуня і стайня, а з другого — ще одна теплиця, повітка, де крізь прочинені двері можна було побачити різне гончарське приладдя, і хлів, звідки чулося рохкання і не надто приємно пахло. Далі на доволі крутому схилі лежав чималий город, через який то тут, то там бігли стежинки, а за городом росли трояндові кущі, закляклі й у своєму зимовому вбранні колючі навіть на вигляд. Доріжка тут була викладена невеликими дощечками. Все це навіювало Джейн якісь туманні спогади. Обійстя було дуже велике і нагадувало… нагадувало… Так, ось воно: сад із «Кролика Пітера». Чи, може, з «Роману про троянду»? Та ні, не те… Клінґзорів сад? Чи сад з «Аліси»? Чи сади на вершинах месопотамських зіккуратів, які, ймовірно, й породили легенду про райський сад? Чи, можливо, назагал будь-який обнесений стіною сад? Фройд стверджує: сади подобаються нам тому, що символізують жіноче тіло. Але ж це суто чоловіча точка зору… В жіночій уяві сад означає щось зовсім інакше… хіба ні? А можливо, жіноче тіло цікавить, ба навіть приваблює чоловіків і жінок однаково? Та ні, це ж просто смішно. Раптом їй пригадався такий вислів: «Жіноча краса дарує втіху як чоловікам, так і жінкам, тож не випадково богиня любові старша й могутніша за бога». Ну, й звідки це? І взагалі, що за нісенітниці! Джейн спробувала зосередитися. Її охопило химерне відчуття: вона ж зараз якщо не на ворожій, то вже точно на чужій території, тому треба пильнувати, весь час бути на осторозі. Тієї миті зарості рододендронів та лаврів нарешті закінчилися, і вони опинилися біля довгої стіни — будинок мав бути чималенький, — перед невеликими, напевне, задніми дверима, біля яких стояла діжка з водою. Джейн почула, як десь угорі захряснулося вікно.
Кілька хвилин по тому вона вже сиділа у великій, досить скромно вмебльованій кімнаті з пічкою замість каміна. Килима на підлозі не було, стіни — обшиті панелями до пояса заввишки, а вище просто побілені, — виглядали доволі строго і мимоволі навіювали думку про монастир. Кроки високої жінки, яка привела Джейн сюди, затихли в коридорі, і в кімнаті запала тиша; звіддалік час від часу долинало тільки вороняче каркання. «Ну, все, попалася я, — подумала Джейн. — От розповім зараз про той сон, а тоді доведеться відповідати на силу-силенну питань». Загалом вона вважала себе людиною сучасною, здатною без особливого збентеження говорити про що завгодно, проте тут, у цій кімнаті, чомусь уже не була така впевнена в собі. На думку враз стали якось крадькома приходити одна за одною найрізноманітніші теми, на які їй зовсім не хотілося говорити відверто, причому, збагнула вона, не хотілося вже давненько. Дивно, але про інтимну сторону стосунків між чоловіком і жінкою тут майже не йшлося.
«В почекальні у стоматолога, — подумала Джейн, — хоч якісь журнали можна погортати». Вона підвелася і навмання розгорнула книжку, що самотньо лежала на столі посеред кімнати. Тієї ж миті їй у вічі впали такі слова: «Жіноча краса дарує втіху як чоловікам, так і жінкам, тож не випадково богиня любові старша й могутніша за бога. Марнота Ліліт полягала у тому, що вона хотіла, аби її краси прагнули, натомість послух Єви — у тому, що вона хотіла, аби її красою тішилися. Але найбільшу насолоду і та, й інша спізнає у своєму коханому. Послух — шлях до втіхи, а смирення — до…»
Двері раптом прочинилися, і Джейн, почервонівши, закрила книгу і підвела догори очі. На порозі стояла та ж сама жінка, а чи й дівчина, котра її сюди привела, і тепер вона викликала у Джейн справжнє захоплення, до якого, ніде правди діти, домішувалася й