Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс

— Взагалі-то, — сказав Марк, — я ще нічого не вирішив. — Він звик уже ставитися до Гінджеста як до запеклого реакціонера. — Не знаю навіть, яку роботу мені запропонують.

— То чим ви займаєтесь?

— Соціологією.

— Гм, — мовив Гінджест, — у такому разі можу показати вам вашого майбутнього начальника. Його звуть Стіл. Він стоїть он там, біля вікна, бачите?

— Ви могли б мене й відрекомендувати.

— Отже, надумали-таки залишитися?

— Ну, принаймні, познайомитися з ним мені ніяк не завадить.

— Гаразд, — мовив Гінджест. — Зрештою, це ваша справа. — А тоді гукнув: — Агов, Стіле!

Стіл повернувся до них. То був високий, вельми серйозний чоловік із довгим, схожим на кінську морду обличчям і напрочуд товстими, мовби вічно надутими губами.

— Це Стадок, — кинув Гінджест, а тоді додав: — Він працюватиме у вашому відділі, — і відвернувся.

— Овва, — мовив Стіл, трохи помовчав і додав: — То він сказав — у моєму відділі?

— Та сказав, — спробував посміхнутися Марк, — але я ще й сам нічого не знаю. Я соціолог — якщо тільки це вам про щось говорить.

— Я й сам маю ступінь доктора соціології, — відказав Стіл. — Але чую про вас вперше. Хто вам сказав, що ви у нас працюватимете?

— Ну, бачите, тут усе ще не зовсім ясно, — мовив Марк. — Я щойно розмовляв із заступником директора, але деталей ми не обговорювали.

— А як ви до нього потрапили?

— Мене представив лорд Фіверстоун.

— Он як, — присвиснув Стіл, а тоді повернувся до чоловіка з поцяткованим ластовинням обличчям, який саме проходив мимо: — Чуєте, Косере? Фіверстоун щойно підкинув нам ось цього хлопця. Привів його просто до зама, у мене за спиною. Як вам це подобається?

— Ну, це вже взагалі чортзна-що! — обурився Косер і, ледве глянувши на Марка, сердито втупився у Стіла.

— Даруйте, — озвався Марк трохи голосніше; почувався він, як по правді, дуже незатишно. — Не варто хвилюватися. Напевне нічого ще не відомо, можливо, я просто щось не так зрозумів. Я приїхав сюди тільки подивитися і ще не знаю, чи залишуся.

Проте ні Стіл, ні Косер не звернули на його слова жодної уваги.

— Всюди його повно, того Фіверстоуна, — буркнув Косер.

Стіл тим часом повернувся до Марка.

— Я б порадив вам не сприймати надто серйозно те, що говорить лорд Фіверстоун, — сказав він. — По суті, він узагалі не має до нас жодного відношення.

— Мені тільки хотілося б, щоб мене зрозуміли правильно, — мовив Марк, щиро сподіваючись, що почервонів не дуже сильно. — Я приїхав подивитися, оце й усе. В принципі, мені однаково, отримаю я посаду в HIKE чи ні.

— Ви ж самі знаєте, — сказав Стіл Косерові, — в нас у відділі вільних місць немає — особливо для тих, хто не знається на цій справі.

— Так і є, — погодився Косер.

— Пан Стадок, якщо я не помиляюсь? — почувся надтріснутий дискант, який, на диво, належав просто-таки неймовірно огрядному чоловікові, що непомітно підступив до них іззаду Марк одразу ж його впізнав: смагляве обличчя і темне волосся, а на додачу ще й іноземний акцент говорили самі за себе. То був професор Філострато, знаменитий фізіолог; років два тому Маркові пощастило сидіти поруч із ним на якомусь обіді. Величезне опасисте тіло, напевне, виглядало б кумедно на сцені, та в реальному житті зовсім не справляло такого враження. Марк і здивувався, і втішився, що професор упізнав його, хоч бачив тільки раз — та й то доволі давно.

— Я дуже радий, що ви приєдналися до нашого товариства, — мовив Філострато, взявши Марка під руку і м’яко відводячи його вбік, подалі від Стіла з Косером.

— Правду кажучи, — вкотре сказав Марк, — я ще нічого не знаю. Мене привіз сюди Фіверстоун, та потім він кудись зник, а пан Стіл — я наче маю працювати в його відділі, — здається, нічого про це не знає…

— Що там Стіл! — вигукнув професор. — Дурниці! Він, знаєте, трохи зависоко несеться… ну та нічого, скоро його поставлять на місце. Цілком можливо, що це зробите саме ви. Я, до речі, читав усі ваші праці, si[3]… А на того Стіла не звертайте уваги.

— Мені зовсім не хотілося б опинитися у якомусь підвішеному становищі… — почав було Марк, але Філострато перебив його:

— Послухайте-но, друже, викиньте все це з голови. По-перше, вам треба усвідомити, що HIKE — заклад, перед яким поставлено надзвичайно серйозні завдання. Йдеться про саме існування людського роду, не більше й не менше, і воно, це існування, залежатиме безпосередньо від нашої праці, справжньої праці, розумієте? Тут чимало всілякого наброду, різної, чорт забирай, наволочі, тож ви неодмінно зіткнетеся і з нахабністю, і з лукавством. Але ще раз кажу вам: не звертайте уваги. Хіба на війні у розпал бою можна згадувати про такі несуттєві речі, як дріб’язкова неприязнь до свого побратима-офіцера?

— Коли я отримаю якусь цікаву й важливу роботу, — відказав Марк, — то, ясна річ, про таке й не думатиму.

— Оце правильно. Робота тут іще важливіша, ніж ви собі можете наразі уявити, от побачите. Всі ці Стіли та Фіверстоуни не мають жодного значення. Якщо вас підтримує сам Візер, то на них вам начхати. Слухайте тільки його, розумієте? Ага, і ще одне… Не сваріться з Феєю. А все решта просто пропускайте повз вуха.

— З Феєю?

— Так. Тут її називають Феєю… ох уже ця англійщина, язика можна зламати! Вона начальник інститутської поліції. Ессо