Зворотний бік світів - Дарунок Корній
Ягілка налила Мальві в горнятко квасу. Зморена трапезою та пережитим за день, дівчина не стала вихваляти ані їжу на столі, ані помешкання Яги, і розпитувати поки ні про що не стала. Лишень кивнула з вдячністю та допила квас. Тоді сперлася на спинку крісла і відчула, що кудись відпливає. Чіплялася чимдуж за тонку нитку свідомого. А нитка натягалася до дзвону, до тремтіння. Завмирала в очікуванні дива і… Нитка не витримала. І Мальва полетіла….
Тільки не вгору і не вниз. Бо раптом побачила, що відпливає на ошатному дерев’яному човні. І пливе вона не річкою, а небом. Вправно керуючи весельцем, розбиваючи вітрилом хмари та слухаючи небесні хори, які радісно співають:
Се повінчаємо Небо Сварога і Землю
І справимо Весілля їм, де чоловік є Сварог,
А навпроти Нього — Жона Його.
І се свято мали робити, як для мужа і жони, бо ми — діти їхні.
І тако бажали їм здоровими і щасливими бути,
І мати дітей багато, і собою хвалитися,
І дивитися до Вод, щоб були велеплодні!
6. Роде Всевишній
Посеред Милограда палало велике багаття. Вогнище було святково-ритуальним. Безсмертні діти Рода, ті, що говорять прамовою, сьогодні прибули в славне Оселище неврів. Таке траплялося вкрай рідко. З покоління в покоління передавали неври своїм дітям спогади про прихід у їхній світ славних нащадків великого Рода та Рожаниці. Востаннє те траплялося, коли славна Перуниця відвідала Милоград, отримуючи науку перевертництва від старійшини Мирослада. Тоді вона врятувала не одне життя, навіть самого старійшину визволила з полону андрофагів. Та цього разу відбувалося щось набагато важливіше. Безсмертні рятували світ неврів від темряви. І нехай праліс було частково втрачено і багато доведеться пролити гірких сліз, оплакуючи біль та тугу Чуй-лісу, та, зрештою, велика сила коловороту дозволить і допоможе світу неврів відновитися.
Усі мешканці Оселища, урочисто вбрані, зі смолоскипами в руках, стояли довкола капища, утворюючи ритуальне коло, і мовчки чекали початку дійства.
На землі, біля ритуального сваржня, з дрібного білого каміння було викладено символ:
— Пізнаєш? Молвинець. Один із символів батька Рода, — зашепотів на вухо Остапу Мирослад. — Це обереговий символ. Неври впевнені, що якщо довкола нього зберуться з благими намірами в коло безсмертні, то це захистить їхній світ на довгі літа від ворога явного та навіть невидимого. Бо цей символ примножує силу молитви та благань у тисячу разів.
Остап не один раз був учасником подібних ритуалів. І цей не дуже різнився від раніше бачених. Дерев’яні фігури батька Рода та Матері Рожаниці мали на головах вінки з хрещатого барвінку та любистку. Батько Род тримав у своїх руках велику дерев’яну чару, оздоблену знаком:
Остап уже знав, що це за знак. Це тісний зв’язок з родом. Що міцніший та дружніший рід, то потужніша сила оберегового знака. Хворіє дитина — молиться весь рід, сходиться до святилища Рода, запалює біля підніжжя бовванів вогонь, спалюючи одежу хворого, промовляє молитву за здоров’я, тримаючи руку на оберегові. І допомагає. Хоча іноді й міць молитви роду безсила. Тож душа приреченого мусить повернутися на луки Вирію, щоб або знову переродитися, або отримати вічний спокій в оселі доброї Праматері.
Учитель Посолонь відмінно навчив своїх учнів читати знаки.
У чару з родовим знаком було налито якийсь трунок. Рожаниця тримала над собою підняті до неба руки. У кожній долоні — запалена свіча. На долонях Праматері були ті ж самі знаки, що й на чарі Рода. Праматір тримала вогонь земний, піднімаючи його вгору, ближче до вогню небесного.
Чотири стихії були присутні сьогодні на площі. Це вода в чарі, вогонь у долонях Праматері, земля під ногами та стихія вітру, за котру відповідав Перун і яку мав прикликати. Перун стояв між бовванами Рода та Рожаниці, тримаючи руки оберненими долонями вперед. Лики кумирів та обличчя Перуна дивляться на схід. Кумири, Перун та безсмертні утворили коло. От-от розпочнеться Ритуал.
Остап стояв між Миросладом та Птахою, тримаючи в руках смолоскипа. Дужа, переляканого та трохи знервованого, поставили між Птахою та Посолонем. «Що ви собі думали, беручи його із собою?» — випадково почув Остап слова Птахи, коли та перемовлялася з Посолонем. Посолонь щось там тактовно відповідав, натякаючи на волю та бажання матінки Дужа, яка була давньою приятелькою Мирослада. Мирослад вдавав, що не чує розмови. Остапу це не подобалося. І він пообіцяв собі не дозволяти рідному діду знущатися з Дужа. Так, Дуж часто поводиться зверхньо, особливо зі смертними, буває зарозумілим, хизуючись навіть перед рівними давніми коренями. Але хіба вони з Дужем не для того тут, щоб стати кращими?
Птаха час від часу зітхала, дивлячись на набурмосеного Дужа. Інколи вона співчутливо позирала і в бік Остапа. Вона відмовилася від його допомоги в пошуках Мальви. Та Остап добре розумів Учительку. Бо поки що не отримав унікальних навичок, умінь та знань для подорожей не простими смертними світами, а світами справжніх богів. Птаха пообіцяла: щойно віднайдеться Мальва чи бодай з’явиться правдива інформація про місцеперебування дівчини, вона передасть йому вісточку. А коли Остап отримає через сон якісь новини від Мальви, то неодмінно мусить повідомити про це Птаху. Звісно, через Мирослада.
Усі напружено чекали початку. У небі стояла Місяцівна — круглолиця та ясноока. Вона теж чекала… Десь далеко, там, де зализував рани праліс, потужно і заклично загриміло. Гримнуло вдруге, втретє і…
…почалося.
У ногах кожного, хто творив коло, було зроблено маленьку ямку, наповнену доверху якоюсь рідиною. І Остап робив те, що робили інші. Смолоскип опускався в ту рідину. Гаснув, півкроку назад і… Ямка займалася веселим блакитним вогнем. Тепер вогонь перемістився з палаючих смолоскипів у ямки на землі. То було прекрасне видиво. Вогонь утворював коло, вогонь горів у долонях Праматері, вогонь був і в небі — у грозових стрілах- блискавках, які хоч і наближалися, але достатньо стримано, щоб не затуляти хмарами
