Зворотний бік світів - Дарунок Корній

— Я не яблуко, тобто не Стрибог, — трохи ображено парирувала Мальва. — Я сама по собі. Так, він мій батько. Ну і що? Усі мають батьків.

Їй набридло слухати час від часу порівняння її то з батьком, то з дідом, то з Марою. Чому це її з матір’ю Верхою чи з бабусею Вітрою ніхто не порівнює? Та в ній від них набагато більше, аніж від усіх темних укупі. Мальва ображено задерла голову. Небо над подвір’ям Яги було блакитним та безхмарним. Сонце ховалося за деревами, отже, котилося до вечора. Подумки відзначила для себе, що подвір’я у Яги невелике, кругле та обгороджене частоколом, до якого, крім черепів, де-не-де були прикріплені незапалені смолоскипи. Нарахувала їх дванадцять. Жодних слідів чи натяків на присутність тут капища вона так і не примітила. Ані кам’яних, ані дерев’яних бовванів, ніяких жертовників. І тут блиснув здогад! Ну, звісно, навіщо спеціально створювати святилище, якщо все обійстя може ним стати.

Обмацала чіпким поглядом подвір’я. Крім хати та криниці — геть нічого цікаво. Двір укривала зелена трава, дбайливо кимсь викошена, жодних тобі квітників. Стежка, яка вела від воріт до хати, була добряче втоптана. Очевидно, нею досить часто послуговуються.

— Невже образилася? Дарма! Звикай, що будуть порівнювати з безсмертними батьками. До того ж твій батько Стрибог таки особливий, бо встиг натворити історій та легенд, яких не на одного безсмертного вистачить. А ти тільки-но починаєш. Так, ти — тільки ти. І, впевнена, доведеш, що нічим не гірша від діда, батька та й своєї бабці теж… Хоча треба дуже постаратися, щоби бути принаймні не гіршою. Мара — це… — Яга запнулася, певно, шукаючи відповідне слово для опису Мари. Не знайшла: — Мара — це просто велика Мара.

Тоді Яга повернулася своїм потворним обличчям до дверей, пальцями некістяної правої руки проти годинникової стрілки пройшлася по символу, відтак оголила ліве передпліччя. Хвала небесам, там було лишень людське тіло, а не частина скелета. Звичайна біла шкіра і витатуюваний знак Чорного Сонця. Ткнула в нього.

— Це клеймо Чорного Сонця. І ти мусиш дещо знати про цей символ. Бо ти не випадково до мене потрапила. Для Творця ти дуже важлива. Тому уважно слухай і запам’ятовуй. Чорне Сонце — це не гарне оздоблення дверей чи окраса тіла. Це сакральний солярний символ. Лишень обраним дозволено його носити. І той, хто ним відзначений, а не прикрашений, завжди має його з лівого боку. На плечі, на руці, на спині, біля серця. Місце обирає покликання. Це знак жрецької касти, його використання в побуті неприпустиме. Чорне Сонце — це, якщо говорити доступно, зв’язок з предками. З тими, хто пішов за межу. І це також зв’язок з нащадками. З тими, хто прийде після нас, однак ще не народжений у фізичному тілі. Носій цього знака мусить бути вірний знанням, яким служить. Відступництво карається нещадно. Чорне Сонце випалює душу. Той, хто граючись в’яже себе цим символом, приречений. На всіх важливих міжчасових переходах є цей символ. Запам’ятай: чиста душа та відкриті наміри. Повага до предків, любов до землі, віра в прийдешнє і завжди світлі вчинки. А світлі вчинки — це не завжди добрі вчинки, Мальво. Інколи потрібно зробити боляче, щоб запізнати радість. Мати, народжуючи дитя, народжує його в муках. Такий біль — це добро чи зло? Пам’ятай, дівчино, ти — втілення волі Того, хто ніколи не народжувався в цьому світі. І що більше в тобі волі, то більше в тобі Бога. Чорне Сонце показує, хто ти.

— Але на мені немає такого знака, то чи маю я право входити в ці двері? — обережно запитала Мальва. — Чорне Сонце мене не спалить?

— Не спалить. Той, хто з первовіку носить на собі цей символ, дозволяє тобі увійти в ці двері. — Ягілка сумно посміхнулася.

— Як це з первовіку? То ви не завжди мешкали в Порубіжжі, так? Як ви сюди потрапили і чому? Адже з первовіку Порубіжжя не існувало… Чи існувало? А якщо існувало, то хто ним правив до вас і що з ним сталося? Його спалило темне сонце, так? — Мальва несподівано для себе засипала Ягілку запитаннями.

Ягілка сердито нахмурилася:

— Хм, пам’ятаєш приказку: не пхай носа до чужого проса, бо в чужому просі сильно б’ють по носі?

— І що? Ну вдарте мене по носі. Я не проти, якщо це допоможе мені більше дізнатися. Ви ж про мене геть усе знаєте, і, напевне, більше, аніж я сама. То чому б не поділитися хоч крихтою мудрості?

Мальва хитро посміхалася самими очима. Ягілка це помітила.

— Ой-ой, майже купила мене. Кажеш «крихта мудрості»? Багато знати не завжди добре. Є час на знання, є час на невідання. І те, й те тільки на користь. Зрештою, крихти мудрості добре знаходити там, де вони розсипані. Що ж, раз ти така допитлива, то розповім тобі казку.

Ягілка подивилася на Мальву, наче питала згоди на це. Дівчина ствердно закивала. Стара почала оповідь:

— Було то дуже давно. Настільки давно, що жоден світ про це не пам’ятає. Одні світи ще не народилися, другі тільки творилися, треті були геть малими, під стіл пішки ходили. Жили собі в ошатному будиночку між світами чоловік та дружина. Чоловіка звали Сварогом, дружину звали…

— Земун, — підказала Мальва. — Ой, та я знаю цю казочку. Мені Лед з Полелем розповідали.

— Що за звичка, дівчино, старших перебивати, га? Ну не знаєш ти цієї казочки. Нíкому тобі було її розповісти. А про Земун та Сварога стільки різного-усякого світами ходить, що кілька днів та ночей можна переповідати…

— Вибачте. Язик мій — ворог мій. Усе поперед батька в пекло лізу.

— Я бачу. Мовчи, глуха, менше гріха. То будеш слухати чи як? — заторохкотіла Ягілка.

Мальва ствердно закивала.

Яга продовжувала:

— Отож чоловіка звали Сварогом, його дружину Земун. І народилися в них дітки, гожі та добрі, і стало веселіше на землі. Маленькі та спритненькі сварожичі наповняли собою світи. І все було б добре, якби не завівся в тих краях ворог небезпечний. Лихий, потворний та невидимий. Він підкрадався до хатинки Земун та Сварога, до світів сварожичів, та шкодив: ламав сади, спалював пшеничні поля, валив ліси, гасив зорі в небі, викрадав сонце. Сварог час від часу вступав у двобій із тим невидимим ворогом. Так-так, Мальво, упіймати чи знищити його було неможливо, бо того, кого не бачиш, не так легко вистежити. Потемніла від горя земля Сварога та сварожичів. Зажурилися всі, навіть темрява зажурилася,