Зворотний бік світів - Дарунок Корній

— У сусідні племена тобто? — уточнив Остап.

Мирослад криво посміхнувся:

— Можна й так сказати. Майже… В інші світи. А коли чоловік пройде обряд переходу і настане час одружуватися, то він приводить до неврів «чужинку». Зазвичай приводять з інших світів. Бо вхід для неврів у інші світи завжди відкритий. Але неври ніколи без потреби в чуже господарство не лазять.

— Чужинку? Як це? — дивувався Дуж. — То, виходить, ви крадете наречених для того, щоб продовжувати свій рід?

— Якщо мислити примітивно, як ото зараз ти, то крадемо. Чоловіча міць у справжнього невра настільки потужна, що перед нею не може встояти звичайна смертна дівчина чи жінка. Тому їх ніхто не примушує. Усе відбувається з доброї волі. Певна річ, інколи дружина аж надто сумує за ріднею, за своїм світом. Тоді, якщо й справді вже непереливки і жінка на очах марніє, її вертають додому. Та більшість звикають, вивчають звичаї, стають справжніми невритянками та опорою чоловіків. Жінки в нас пильнують домашнє господарство, ростять дітей. Чоловіки займаються полюванням, є в Оселищі і свій гончар, і свій пічник… Є воїни-захисники, які охороняють від ворога та дикого звіра. Є збиральники. Це і не мисливці, і не рибалки. Вони збирають зело, яке вже на часі, у лісі та на болоті, ягоди, гриби, шишки, горіхи. Це можуть бути і чоловіки, і жінки. До цього також потрібно мати хист. У нас нехитрий розподіл праці — робиш те, що найліпше вмієш. Але кожен чоловік обов’язково мусить пройти вишкіл для переходу зі стану хлопчика в стан чоловіка.

Мирослад встав зі свого місця.

— Що ж, нам час, хлопаки. Ще маю вам показати стежку до річки. Дуже, ти уважно пильнуй та запам’ятовуй дорогу. У нас тут няньок нема. Мусиш вчитися самостійності. Необхідне вбрання, якщо твоє забрудниться чи там порветься, можеш взяти у скрині, що стоїть у комірчині. Там само знайдеш дерев’яну діжку, у яку складатимеш брудний одяг. Я попросив сусідку, ту саму, що тебе годуватиме, то вона тобі його пратиме та підшиватиме при потребі. Не будемо ж ми з тобою відволікатися на різні дурниці, як ото прання чи пошиття одягу, пра’? — і не почувши відповіді, додав: — У коморі й ночви є, якщо знадобляться, і запасні відра. Господарка в мене нескладна. Ні замків, ні ключів. Усе на видноті. Але перед тим як ми рушимо далі, спеціально для тебе, шановний Дуже, я розповім одну притчу. Зазвичай я не дуже часто розповідаю казки та всякі історії, здебільшого реально навчаю. Та цього разу все ж зроблю виняток.

Мирослад підморгнув Остапу і почав:

— Одного разу до поважного і дуже хорошого Учителя прийшов найматися в учні звичайний собі чолов’яга. Учитель рідко коли брав випадкових учнів з вулиці. Однак не прогнав чоловіка, уважно вислухав його прохання, а потім запитав: «Шановний добродію! Я хочу знати, чому саме моїм учнем ви хочете стати. Можливо, вам хтось це порадив або ви отримали якийсь сокровенний знак?»

Чоловік почухав потилицю та чесно відповів: «Та ні, геть нічого такого не пригадую. В окрузі вас усі вважають наймудрішим — от і всі знаки».

Учитель хитро посміхнувся, підморгнув чоловіку та сказав йому: «Ні, так не годиться. Зазвичай я сам собі обираю учнів. Але якщо хтось до мене приходить з подібним проханням, то обов’язково називає причину. У мене пропозиція: вийдіть на вулицю, на роздоріжжя, і постійте там з півгодини, можливо, тим часом вам буде послано якийсь знак».

Чоловік з підозрою зиркнув на Учителя, чи не кепкує, бува, той з нього. Та Учитель у відповідь лишень доброзичливо посміхався. Чоловік стенув раменами, хай буде так, як каже Учитель, хоча дивною здалася йому така пропозиція. Але, оскільки в окрузі цей Учитель вважався наймудрішим та найкращим, чоловік поспішив на вулицю.

Чоловік стояв на роздоріжжі та чекав якогось знака. Однак, крім чорної хмари, яка насувалася з заходу, він нічого не помітив. Почалася сильна злива. А чоловік продовжував стояти та мокнути, бо ніде було заховатися: ні дерева, ні будь-якого прихистку поруч. Та й півгодини ще не минуло.

За півгодини злий та мокрий чоловік повернувся до Учителя: «Що ви там плели про знаки? — ображено заговорив чоловік. — Так би одразу й сказали, що не хочете брати мене за учня. А то я, чекаючи на знаки, півгодини стояв під дощем та мокнув, наче останній дурень».

Учитель радісно сплеснув у долоні: «Ох, ви таки отримали одкровення, ви отримали знак. Мокнучи під дощем, ви зрозуміли, що є найостаннішим дурнем. Цього достатньо, щоб ви стали моїм учнем».

То була не просто притча. Остап не знав, сміятися йому з жарту діда чи починати жаліти Дужа. Схоже, Мирослад зневажав Дужа не лишень за його слабкість та розманіженість. Він його терпіти не міг. Дужа собі в учні Мирослад не обирав, йому його нав’язали, наче «останнього дурня».

Дуж злісно хмурився, оглядаючи уважно свої ноги… Ніхто не сміявся. Стояла гнітюча тиша, і тільки муха, яка влетіла в хату через навстіж розчинені двері, невдоволено кружляла кімнатою.

5. Світло темного сонця

У хатинку Яги, у ту саму, що на курячих ніжках, вони потрапили звичним способом, у двері. До них вели досить просторі дерев’яні сходи з поруччям. Ягілка жестом запросила Мальву піднятися. Сходи жалісно та погрозливо заскрипіли, наче натякали, що можуть будь-якої миті розвалитися під ногами. Мальва на це не зважала. Після побачених черепів упасти на землю зі старих сходів — не така вже й страшна пригода. Зупинилися перед дверима, прикрашеними знаком:

Символ займав майже всю площину дверей. Дивно, як вона його знизу не запримітила. Мальва запитально глянула на Ягілку.

— Хочеш знати, що це? Невже в Тестаменті Чорнобога, який тобі дав вивчати Морок, не було цього символу? — Ягілка хитро примружилася.

Мальва трохи невпевнено крутнула головою. Вона навряд чи була гарною ученицею. Може, і був там той символ, та вона щось не пригадує.

Ягілка трохи іронічно додала:

— Ага, зрозуміло. Морок, напевне, вважав, що тобі ще зарано читати повну версію Тестаменту. Пощадив твої нерви. І, можливо, добре вчинив. Очевидно, що ще одного Стрибога Темний світ не переживе. А яблуко від яблуні,