Танок драконів - Джордж Мартін

Ближче до заходу сонця з’явився Дааріо Нагарис зі своїми штормокруками — вестеросцями, які перебігли до нього від звіяних вітром. Поки черговий чолобитник скиглив і скиглив, Дані зловила себе на тому, що поглядає на них. «Ось мої люди. Я — їхня законна королева». Вигляд у них був пошарпаний, але чого ще очікувати від перекупних мечів? Наймолодший був, може, на рік старший за неї, найстаршому було, мабуть, уже за шістдесят. Дехто з них мав ознаки багатства: золоті браслети, шовкові сорочки, оздоблені срібними заклепками пояси для мечів. «Мародерство». Однак здебільшого одяг був простий і добряче поношений.

Коли Дааріо вивів їх наперед, Дані побачила, що серед них є жінка — кремезна білявка, закута в крицю. Капітан представив її як Гарну Мерис, хоча гарною її Дані б точно не назвала. Шість футів на зріст, безвуха, з розрубаним носом і глибокими шрамами на щоках, а таких холодних очей королева в житті не бачила. Що ж до решти...

Г’ю Гангерфорд, худий і хмурий, довгоногий і довговидий, був одягнений у побляклу пишноту. Вебер, м’язистий коротун, мав витатуйованих павуків на голові, грудях і руках. Червонопикий Орсон Стоун запевняв, що він лицар, так само і цибатий Лусіфер Лонг. Вілл Лісовик, навіть прихиляючи коліно, хтиво поглядав на Дані. У Дика Солом’яного були волошкові очі, лляна чуприна і тривожна посмішка. Обличчя Рудого Джека ховалося за густою рудою бородою, а говорив він нерозбірливо.

— У своїй першій битві він відкусив собі пів’язика,— пояснив Гангерфорд.

Дорняни відрізнялися.

— З ласки вашої світлості,— представив їх Дааріо,— ці троє — Зеленач, Герольд і Жабка.

Зеленач був здоровезний і лисий, як валун, а руки мав такі великі, що міг би посперечатися і з Дужим Бельвасом. Герольд виявився струнким високим парубком з вигорілим на сонці волоссям і смішливими синьо-зеленими очима. «Закладаюся, ця усмішка скорила чимало дівочих сердець». Його добротний плащ був з м’якої коричневої вовни, облямованої пісочним шовком.

Зброєносець Жабка був наймолодший з них трьох і справляв найменше враження: серйозний присадкуватий хлопчина з каштановою чуприною і карими очима. Обличчя мав квадратне, з високим чолом, важким підборіддям і широким носом. Щетина на щоках і підборідді надавала йому схожості з хлопчиком, який намагається відростити свою першу бороду. Дані чомусь зовсім не хотілося називати його Жабкою, «Ця Жабка стрибне далі, ніж усі інші».

— Підведіться,— дозволила вона.— Дааріо каже, ви припливли аж з Дорну. Дорнянам завжди раді при моєму дворі, Сонцеспис зберігав вірність моєму батькові, коли Узурпатор відібрав у нього престол. Щоб дістатися аж до мене, ви, мабуть, зазнали багато лихоліть.

— Аж забагато,— сказав Герольд — красунчик з вибіленим сонцем волоссям.— Нас було шестеро, коли ми відпливали з Дорну, ваша світлосте.

— Співчуваю вам через ваші втрати,— промовила королева й обернулася до його товариша-здорованя.— Дивне ім’я — Зеленач.

— Це жарт, ваша світлосте. Ще з корабля. Цілу дорогу з Волантиса мене нудило, я аж позеленів. Блював і... ну, краще не казатиму.

— Думаю, я здогадуюся, сер,— хихикнула Дані.— Ви ж сер, правильно? Дааріо каже, ви лицар.

— З ласки вашої світлості, ми всі троє — лицарі.

Дані, зиркнувши на Дааріо, помітила, як у нього на обличчі майнула злість. «Він не знав».

— Лицарі мені потрібні,— сказала вона.

Але у сера Баристана прокинулися підозри.

— Так далеко від Вестеросу легко заявити, що ти лицар. Ви готові підтвердити свої слова з мечем або списом у руках?

— Якщо знадобиться,— відповів Герольд,— хоча я, звісно, і не припускаю, що хтось із нас — рівня Баристанові Безстрашному. Ваша світлосте, перепрошую, але ми прийшли до вас під вигаданими іменами.

— Знавала я колись людину, яка з’явилася у мене таким самим чином,— сказала Дані,— під іменем Аристана Білобородого. Що ж, назвіть свої справжні імена.

— Залюбки... але просимо вибачення у вашої світлості, та чи немає тут десь місця, де буде менше вух і очей?

«Подвійні ігри».

— Як зволите. Скагазе, звільніть залу.

Гирявий проревів наказ. Решту зробили бронзові бестії, вивівши з зали інших вестеросців і решту сьогоднішніх прохачів. Радники залишилися.

— А тепер,— мовила Дані,— назвіться.

Юний красунчик Герольд уклонився.

— Сер Герис Дринквотер, ваша світлосте. Мій меч належить вам.

— І мій келеп,— схрестив на грудях руки Зеленач.— Я — сер Арчибальд Айронвуд.

— А ви, сер? — запитала королева у хлопчини на прізвисько Жабка.

— З ласки вашої світлості, можу я спершу піднести вам свій подарунок?

— Як хочете,— зацікавлено дозволила Данерис, та коли Жабка рушив уперед, дорогу йому заступив Дааріо Нагарне і простягнув долоню в рукавичці.

— Віддай подарунок мені.

З кам’яним обличчям присадкуватий хлопчина нахилився, розшнурував чобіт і з таємної кишеньки витягнув пожовклий пергамент.

— Це твій подарунок? Якась писулька? — Дааріо, вихопивши з руки дорнянина пергамент, розгорнув його і примружився на печатки й підписи.— Дуже гарно, золото й стрічки, але я не читаю по-вестероському.

— Передайте королеві,— наказав сер Баристан.— Негайно.

Дані відчула, як у залі наростає гнів.

— Я лише молоденька дівчина, а дівчата обожнюють отримувати подарунки,— безтурботно промовила вона.— Дааріо, будь ласка, не дражніть мене. Віддайте.

Пергамент було списано загальною мовою. Королева повільно його розгорнула, роздивляючись печатки й підписи. Коли вона побачила ім’я сера Віллема Дарі, серце в неї закалатало трішки швидше. Вона прочитала текст, потім перечитала знову.

— Можна дізнатися, що там пишеться, ваша світлосте? — запитав сер Баристан.

— Це таємний пакт,— озвалася Дані,— укладений у Браавосі, коли я ще була маленька. За нас підписався сер Віллєм Дарі — людина, яка таємно вивезла нас із братом з Драконстону, щоб нас не схопили люди Узурпатора. Від Дорну підписався княжич Оберин Мартел, а свідком був володар моря у Браавосі,— вона вручила пергамент серові Баристану, щоб він усе прочитав сам.— Політичний союз має бути скріплений шлюбом, пишеться тут. У винагороду за допомогу скинути Узурпатора мій брат Вісерис мав пошлюбити і зробити своєю королевою доньку князя Дорана Аріанну.

Літній лицар повільно прочитав пакт.

— Якби про це дізнався Роберт, він розчавив би Сонцеспис, як колись розчавив Пайк, а князю Дорану і Червоному Гаду відрубав би голови... і, швидше за все, оцій дорнській князівні також.

— Без сумніву, саме тому князь Доран і тримав цей