Битва королів - Джордж Мартін

Скочивши на ноги, Дані почала проштовхуватися між них. Вони були невагомі як повітря — просто лушпайки, й від самого доторку падали. Поки вона добігла до дверей, уся кімната палала.

— Дрогоне,— покликала вона, і дракон прилетів до неї крізь вогонь.

За дверима простягнувся довгий зміїстий коридор, освітлений жовтогарячим сяйвом, що лишилося позаду. Дані побігла, шукаючи двері — двері праворуч, двері ліворуч, будь-які двері, але нічого не було, тільки покручені муровані стіни й підлога, що, здавалося, двигтить під ногами, дибиться, мов хоче скинути її. Але Дані втрималась і помчала швидше — і зненацька попереду постали двері — двері, схожі на розтулений рот.

Коли вона випала надвір, на сонце, від його яскравого світла вона спіткнулася. Піят Прі, бурмочучи щось невідомою мовою, перестрибував з ноги на ногу. Озирнувшись, Дані побачила, що тонкі цівки диму вже просочуються крізь тріщини в старовинних мурованих стінах Дому Невмирущих і піднімаються між чорної черепиці на даху.

Завиваючи прокльони, Піят Прі витягнув ніж і танцюючи почав наближатися до Дані, але в обличчя йому кинувся Дрогон. А тоді почувся виляск батога Джого — ніколи ще не чула вона звуку милішого. Ніж відлетів, і за мить уже Рахаро кинув Піята на землю. Поряд з Дані опустився навколішки у прохолодну зелену траву сер Джора Мормонт і пригорнув її рукою за плечі.

Тиріон

— Якщо з дурної голови загинеш, я твоє тіло козам згодую,— пригрозив Тиріон, коли перший гурт кам’яних воронів відштовхнувся від причалу.

— Немає у Недоростка кіз,— розсміявся Шага.

— Для тебе знайдуться.

Уже займалося на світанок, і бліді брижі світла мерехтіли на поверхні ріки, розбиваючись під жердинами та знову вертаючись, коли пором пропливав. Два дні тому Тимет забрав своїх обпечених у королівський ліс. Вчора прийшла черга чорних вух і місячних братів, а сьогодні — кам’яних воронів.

— Хай що трапиться, постарайся не влазити в бійку,— мовив Тиріон.— Роби наскоки на їхні табори й обоз. Влаштовуй засідки на їхніх розвідників, а потім вішай трупи в них на шляху; підкрадайся з тилу й рубай відсталих. І побільше наглих нападів уночі, щоб вони боялися спати...

Шага поклав руку Тиріону на голову.

— Всього цього я навчився від Дольфа, сина Гольгена, ще до того, як у мене борода виросла. Так ведеться війна у Місячних горах.

— Королівський ліс — не місячні гори, і воювати тобі доведеться не з молочними зміями чи мальованими собаками. І слухайся проводирів, яких я тобі даю: вони знають цей ліс, як ти знаєш свої гори. Враховуй їхні поради, й вони добре тобі прислужаться.

— Шага слухатиме Недоросткових цуциків,— урочисто пообіцяв горянин. Час було йому вже заводити свого коника-гарона на пором. Тиріон дивився, як вони відчалюють і починають жердинами штовхати пором на середину Чорноводого Бурчака. Коли Шаґа розчинився в ранковому тумані, у животі в Тиріона дивно замлоїло. Без своїх горян він почуватиметься голим.

У нього ще лишалися Бронові найманці — вже близько восьмисот, але ж перекупні мечі сумнозвісні своєю непостійністю. Тиріон зробив, що міг, аби купити їхню відданість на довше, пообіцявши Брону й дюжині його найкращих вояків у разі перемоги у війні землі й лицарство. Вони жлуктили його вино, сміялися на його жарти й називали одне одного «сер», поки вже на ногах ледве трималися... всі, окрім самого Брона, який лише посміхався отою своєю презирливою посмішечкою, а тоді казав: «За лицарство вони вбиватимуть, але не сподівайся, що умруть за нього».

Тиріон таких ілюзій і не плекав.

Золоті плащі були майже настільки ж ненадійною зброєю. Завдяки Серсі в міській варті тепер налічувалося шість тисяч людей, та лише на чверть з них можна було покластися. «Справжніх зрадників небагато, хоча й такі є, навіть ваш Павук не всіх розшукав,— застерігав його Байвотер.— Але у війську сотні хлопчаків зелених, як трава, а ще чимало вояків, що приєдналися за обіцяний хліб, ель і безпеку. Ніхто не хоче в очах товаришів здатися боягузом, тож вони, певно, битимуться хоробро на самому початку, поки сурмлять сурми й майорять прапори. Та якщо битва піде не так, вони зламаються, і то зламаються з тріском. За першим, хто кине спис і побіжить, помчать тисячі».

Певна річ, були й досвідчені бійці в міській варті — ядро з двох тисяч, які отримали золоті плащі ще від Роберта, не від Серсі. Та навіть вони... вартовий — не справжній солдат, полюбляв казати Тайвін Ланістер. А от лицарів, зброєносців і солдатів у Тиріона було заледве три сотні. І дуже скоро йому доведеться на собі перевірити ще одну батькову приказку: один вояк на мурі вартий десятьох унизу.

Брон з ескортом чекав біля причалу, серед юрми жебраків, повій і рибачих, які продавали сьогоднішній улов. У рибачих справи йшли краще, ніж у всіх інших разом узятих. Покупці купчилися навколо діжок і яток, торгуючись за равликів, мідій і щук. Оскільки інші харчі в місто не надходили, риба зросла в ціні вдесятеро порівняно з передвоєнним часом, і далі дорожчала. Хто мав гроші, ті ходили на берег щоранку й щовечора в надії повернутися додому з вугром чи горщиком червоних крабів; у кого ж грошей не було, скрадалися між яток в надії щось поцупити або ж стояли попід стінами, кощаві й жалюгідні.

Золоті плащі розчистили в натовпі прохід, відштовхуючи людей з дороги ратищами списів. Тиріон старався не зважати на неголосні прокльони. З юрби вилетіла рибина, гнила й слизувата. Приземлившись йому під ноги, вона розлетілася на шматки. Він обережно її переступив і заліз у сідло. А в цей час за гнилі шматки вже билися діти з розпухлими животами.

Сівши верхи, він оглянув узбережжя. У ранковому повітрі видзвонювали молотки: над Брудною брамою роїлися теслі, майструючи на зубчастих стінах дерев’яні галереї-гурдиції. Тут усе було гаразд. Набагато менше Тиріона радувала хаотична забудова, яка виросла поблизу причалу: до міських мурів, як рачки до облавка корабля, ліпилися перекусні й харчівні, склади, купецькі ятки, пивниці й шинки, де розсували ноги найдешевші повії. «Все слід прибрати, все до останнього». Бо якщо лишити, як зараз, Станісу не знадобляться й штурмові драбини, щоб подолати мури.

Тиріон гукнув до себе Брона.

— Збери сотню людей і спали все, що бачиш, від самої води й до міського