Чвара королів - Джордж Мартін

— Зараз не час думати про постільні втіхи, Шає. Тут може йтися про твоє життя.

Лукавий вишкір зник з її обличчя.

— Якщо я розгнівала мосьпана, то не хотіла, ні, але ж… ну приставте до мене ще варти, хіба так не можна?

Тиріон глибоко зітхнув. «Пам’ятай, яка вона молода» — нагадав він собі й узяв за руку.

— Твої коштовності можна відновити. І нашити нових суконь, вдвічі гарніших за старі. Як на мене, головна коштовність у цих стінах — це ти. Червоний Дитинець теж не надто безпечний, та все ж там далеко безпечніше, ніж тут. І я хочу, щоб ти оселилася там.

— На кухні, — холодно мовила вона. — Мити горщики.

— Тільки на деякий час.

— Мій батько зробив мене дівкою при кухні, — мовила вона, скрививши рота. — Саме тому я втекла.

— Ти мені казала, що втекла, бо батько зробив з тебе його хвойду, — нагадав їй Тиріон.

— І тому, і тому. Шкрябання горщиків мені подобалося не більше, ніж його прутень між ніг.

Вона вперто струснула головою.

— Але чому ти не можеш оселити мене у своїй башті? Половина двірських панів тримає при собі постільних зігрівачок.

— Мені прямим наказом заборонили брати тебе до двору.

— Наказом твого дурнуватого батечка, — закопилила вона губи. — Ти наче дорослий хлопчик, міг би тримати стільки хвойд, скільки схочеш. Чи батько тебе за безбороде дитя вважає? Та й що він зробить? По дупці відшмагає?

Тиріон дав їй ляпаса. Не надто сильного, проте й не млявого.

— Кляте створіння! — гукнув він. — А бодай тобі… Ніколи не смій кепкувати з мене! Тільки не ти.

На мить Шая втратила мову. Чути було тільки цвіркуна, що сюрчав собі й сюрчав.

— Благаю вибачити, мосьпане, — мовила вона зрештою сухим дерев’яним голосом. — Я не хотіла образити вашу вельможність.

«А я не хотів тебе бити. О боги ласкаві, я перетворююся на Серсею, абощо?!»

— Я вчинив недобре, — визнав він. — Але ти теж. Ти, Шає, не розумієш.

Слова, які він ніколи не хотів казати знову, полилися з нього, наче штукарі з порожнього коня.

— Коли мені тринадцятий минало, я одружився з дочкою рільника-чиншовика. Тобто це я так думав. Мене засліпило кохання, і я гадав, що вона кохає мене у відповідь. Але батько викачав мене обличчям у гидкій правді. Моя молода дружина була повія, винайнята для мене Хайме, щоб я нарешті скуштував чоловічої втіхи.

«А я й повірив, безголовий дурник.»

— Щоб закріпити науку, князь Тайвин віддав мою дружину повному куреню своєї сторожі на розвагу. А мене примусив дивитися.

«І оволодіти востаннє, коли всі скінчили. Востаннє, вже без сліду кохання й ніжності. Щоб ти запам’ятав її такою, яка вона є насправді, пояснив мені батько. Я б мав опиратися йому, але прутень мене зрадив, і я виконав наказ.»

— Скінчивши повчати мене, батько наказав септонам скасувати наш шлюб. Ті ухвалили, що його ніколи не було.

Тиріон стиснув Шаїну руку.

— Благаю тебе, ані слова більше про Башту Правиці. В кухні ти пробудеш недовго. Щойно ми впораємося зі Станісом, я подарую тобі інший маєток і шовки такі м’які, як твої руки.

Шаїни очі широко розплющилися, та він не міг нічого прочитати по них.

— Руки мої недовго лишаться м’які, якщо я всенький день чиститиму печі та шкрябатиму макітри! Хіба ти захочеш їхнього дотику, коли вони стануть червоні, грубі, потріскані від кип’ятку та лужного мила?

— Більше, ніж раніше, — відповів Тиріон. — Я дивитимуся на них і згадуватиму, яка ти хоробра.

Чи повірила вона йому? Цього Тиріон не міг сказати. Шая опустила очі.

— Я зроблю так, як накаже мосьпан.

Він зрозумів, що сьогодні ввечері охочішої згоди від неї не дочекається. Тиріон поцілував Шаю туди, куди вдарив, щоб пом’якшити біль.

— Я пришлю по тебе людей.

Варис, як обіцяв, чекав у стайні. Коняка його виглядала кульгавою, хворою, ледь живою. Тиріон видерся на свою; один з сердюків прочинив ворота, і вони мовчки з них виїхали.

«Боги праві, навіщо я розповів їй про Тайшу?» — спитав він себе, раптом злякавшись. Є такі таємниці, про які не слід казати ніколи й нікому. Є така ганьба, яку людина мусить забрати до могили. Чого він від неї прагнув — прощення, абощо? Шая дивилася на нього тим химерним поглядом — що він означав? Особливо палючу ненависть до миття посуду на кухні? Чи почуття, які викликала його розповідь? «Як я міг розповісти їй усе і далі думати, що вона мене кохає?» — питала якась його частинка, а інша кепкувала: «Дурний ти курдупелю, хвойди кохають тільки золото і коштовне каміння».

Пошматований лікоть смикало і гризло з кожним ударом кінського копита. Інколи йому здавалося, що він чує, як скрегочуть всередині кістки. Може, слід піти до маестра, узяти якогось трунку від болю… та відколи Пицель розкрився у всій красі, Тиріон Ланістер більше не довіряв маестрам. Бозна-що вони там між собою мудрують, бозна-що примішують до тих настоянок, які дають йому пити.

— Варисе, — мовив він. — Мені треба привести Шаю до замку так, щоб про це не дізналася Серсея.

І коротко виклав свій задум про кухню. Коли Тиріон скінчив, євнух клекотнув коротеньким смішком.

— Я зроблю, як накажуть пан Правиця, певна річ… та мушу попередити, що кухня повниться очима й вухами. Навіть якщо дівчину ніхто не запідозрить у чомусь особливому, її будуть питати про безліч різних речей. Де вона народилася? Хто її батьки? Як вона з’явилася у Король-Березі? Правди там не скажеш, доведеться брехати… і брехати без кінця.

Варис зиркнув донизу, на Тиріона.

— Окрім того, молоденька гарненька дівуля збудить на кухні не тільки цікавість, але й плотську хіть. Її чіпатимуть, торкатимуться, хапатимуть, пеститимуть. Хлопці-мийники полізуть вночі до неї під ковдру. Хлібопіки лапатимуть їй груди руками у борошні, наче тісто на паляниці.

— Хай краще лапають, ніж ріжуть, — відповів Тиріон.

Варис проїхав кілька кроків і мовив:

— Може статися, є інший спосіб. Так вийшло, що покоївку при доньці пані Танди спіймали, коли вона тягала хазяйські коштовності. Якби я повідомив пані Танді, дівчина втратила б місце негайно. А доньці знадобилася б нова покоївка.

— Зрозуміло.

Тиріон одразу побачив