День повернення додому - Рей Бредбері

— Мамо, — сказала Енн, — я передумала.

Віз помчав по дорозі, а тим часом кімнати ферми враз ожили, кипіла вода для ванни, плита розжарювала праску для прасування сукні, мати бігала по кімнаті, затиснувши у роті шпильки для волосся.

— Що на тебе найшло, Енн? Тобі ж ніколи не подобався Том!

— Так, — раптом Енн застигла на місці в самому розпалі приготувань.

«Це все весна!» — подумала Сесі.

— Зараз весна, — повторила Енн.

«І такий чудовий вечір для танців!», — подумала Сесі.

— … Для танців, — пробурмотіла Енн Лірі.

Ось вона сидить вже у ванні, і мило піниться на її білих тендітних плечах, під пахвами, теплі груди плавно ковзають у долонях, а Сесі змушувала губи ворушитися від посмішки. Не повинно бути жодного зволікання, сумнівів, інакше все піде прахом. Енн Лірі мусить готуватися, наряджатися, чепуритися, милити тут, терти там, а тепер — встати! Витертися рушником! Надушитися і припудрити носик!

— Слухай, ти! — Енн глянула на своє відображення в дзеркалі, біле й рожеве, немов лілії й гвоздики. — Хто ти сьогодні ввечері?

— Сімнадцятирічна дівчина, — Сесі визирнула з її фіалкових очей. — Ти мене не бачиш. А ти знаєш, що я тут?

Енн Лірі похитала головою.

— У мене, певно, вселилася квітнева відьма.

— Яка здогадлива! — розсміялася Сесі. — А тепер одягай сукню. Ах, яке задоволення, коли гарний одяг прикрашає тіло! Вже кличуть…

— Енн, Том приїхав!

— Скажіть, нехай почекає. — Енн раптом присіла. — Скажіть йому, що я не піду на танці.

— Що? — спитала мати, стоячи на порозі.

Сесі миттю вселилася назад. На якусь фатальну мить вона відволіклася, лише на мить покинула тіло Енн, на хвильку. Почувши далекий тупіт копит, скрип коліс, який донісся із залитої місячним сяйвом весняної дороги, раптом подумала: «Треба знайти Тома, проникнути в його голову і подивитися, як це бути хлопцем двадцяти двох років такої ночі». Вона швидко пролетіла над вересовим лугом, а тепер повернулася, наче птах у власну клітку, і заметушилася, затріпотіла в голові Енн Лірі.

— Енн!

— Скажи нехай він іде геть!

— Енн! — Сесі зайняла своє місце і напружила думки.

Але Енн зціпила зуби.

— Ні, ні, я його ненавиджу!

Не можна було залишати її, навіть на мить. Силою думки Сесі обережно, не поспішаючи підкорила руки дівчини, її серце та голову.

«Встань!» — подумала вона.

Енн підвелася.

«Одягай пальто!»

Енн одягла пальто.

«Тепер іди!»

«Ні!» — подумала Енн Лірі.

«Іди!»

— Енн, — покликала мати, — не змушуй Тома чекати. Зараз же виходь, не показуй коників. Що це на тебе найшло?

— Нічого, мамо. На добраніч. Ми вернемося пізно.

Енн і Сесі разом вибігли у весняний вечір.

Кімната була сповнена плавно танцюючих голубів, які граційно розпускали своє пишне пір’я, кімната була сповнена павичів, веселкових кольорів та відблисків. І серед усього цього кружляє, кружляє, кружляє у танці Енн Лірі.

— Ох, який сьогодні чудовий вечір! — сказала Сесі.

— Який чудовий вечір! — сказала Енн.

— Ти дивовижна, — відповів Том.

Мелодія закружила їх у вихорі імли, завертіла в потоках звуків; вони пливли, гойдалися, тонули і знову спливали за ковтком повітря, задихаючись, чіплялися один за одного, немов потопельники, і знову кружляли, сплітаючись у рухах, у шепоті, подихах під звуки «Прекрасної Огайо».[13]

Сесі наспівувала. Губи Енн розімкнулися, і зазвучала мелодія.

— Так, я дивна, — сказала Сесі.

— Ти не схожа на себе, — мовив Том.

— Сьогодні не схожа.

— Ти не та Енн Лірі, яку я знав.

— Зовсім не та, зовсім, — прошепотіла Сесі за багато-багато миль звідти.

— Зовсім не та, — заворушилися губи Енн.

— У мене якесь дивне відчуття, — сказав Том.

— Щодо чого?

— Щодо тебе. — Він обійняв Енн за спину і закружив її у танці, пильно розглядаючи її рум’яне обличчя.

— Твої очі, — промовив він, — не второпаю.

— Ти бачиш мене? — спитала Сесі.

— Ти ніби тут, і ніби десь далеко, — Том обережно її кружляв, обличчя в нього було заклопотане.

— Так.

— Чому ти пішла зі мною?

— Я не хотіла, — відповіла Енн.

— Чому ж тоді…

— Щось мене змусило.

— Що?

— Не знаю, — сльози здушили голос Енн.

— Ну все, тихіше… тихіше… — шепотіла Сесі. — Спокійно, ось так. Крутися, крутися.

Вони шепотілись і гомоніли, злітали й опускалися в темній кімнаті, і музика вела та кружляла їх.

— І все-таки ти пішла на танці, — сказав Том.

— Пішла, — відповіла Сесі.

— Ну все, — Том повів її легко в танці до відчинених дверей, непримітно вивівши із зали, подалі від музики та людей.

Вони вилізли на візок і сіли поруч.

— Енн, — тремтливим голосом сказав він, взявши її руки, — Енн, — він так вимовляв її ім’я, немовби воно було зовсім не її.

Він пильно дивився на бліде обличчя Енн, зараз її очі були знову розплющені.

— Я любив тебе, ти знаєш про це, — сказав він.

— Знаю.

— Але ти завжди була така мінлива, а мені не хотілося страждати.

— Нічого страшного, ми ще такі молоді, — відповіла Енн.

— Ні, я хотіла сказати: пробач мене, — промовила Сесі.

— Пробачити? — Том відпустив її руки і насторожився.

Ніч була тепла, звідусіль їх обгортав тремтливий запах землі, і щойно зазеленілі дерева дихали, шелестячи та шарудячи кожним листком.

— Не знаю, — відповіла Енн.

— Зате я знаю, — сказала Сесі. — Ти високий, ти найкрасивіший хлопець на світі. Сьогодні чудовий вечір, я завжди пам’ятатиму, як провела його з тобою.

І вона простягнула холодну чужу руку до його руки, яка пручалася, взяла її, міцно стиснула і зігріла.

— Однак, — сказав, кліпаючи очима, здивований Том. — Ти спочатку говориш одне, а потім інше. То ніби зі мною, а ніби десь далеко. Я вирішив покликати тебе на танці заради давніх часів. Спочатку спитав для годиться. А коли ми стояли з тобою біля колодязя, раптом відчув, що ти якось змінилася, справді змінилася. Стала іншою. З’явилося щось нове, лагідність якась… чи що… — він підшукував слова: — Не знаю, не можу сказати. Дивилася ти якось по-іншому. І голос був не той. І я збагнув, що знову в тебе закоханий.

— Ні, — сказала Сесі, — в мене, в мене!

— Але я боюся тебе любити, — продовжував він. — Ти знову розіб’єш мені серце.

— Можливо, — відповіла Енн.

«Ні, ні, я всім серцем тебе любитиму! — подумала Сесі. — Енн, скажи йому це, скажи за мене. Скажи, що ти полюбиш його всім серцем».

Енн промовчала.

Том тихо підсунувся до неї, лагідно взяв її за підборіддя.

— Я їду. У мене є робота, за сто миль звідси. Ти будеш сумувати за