Ловці думок - Любов Відута

в тому, що зустрів ловців або квадросів. Знати декілька легенд про них — одне, а зустрітися в чистому полі — то геть інше. Хлопець спіймав себе на думці, що хотів би бути схожим на них. Мабуть, цікаво щороку бувати в новому краї, знайомитися з новими людьми, які думають, що ти звичайний, що в тобі нема нічого особливого, а самому добре усвідомлювати, що це не так. Певно, цікаво збивати людей із пантелику. Хай би собі думали, що хочуть. А він, Ештон, дивився б на них і передбачав би їхню долю… (Деякі легенди значно перебільшували силу й могутність ловців і квадросів, та Ештон тоді про це не знав). Розкривши рота, ледь дихаючи від хвилювання, хлопець прислухався до розмови і мріяв про те, що якби він був квадросом, то точно переміг би тих, через кого покинув своє ластів’їне гніздечко.

Біля Ештона вже вкотре за сьогодні пролітали якісь дивні створіння — чи то бджоли, чи то якісь комахи з кольоровими крильцями, що виблискували на сонці. Може, він і не звернув би на них уваги, та летіли вони саме в бік двох мандрівників.

Подорожні тим часом вийняли з наплічників якусь незнану Ештону їжу й смакували нею. Молодший і далі говорив якось по-чудернацьки, гладив трави, зробив декілька кіл навколо старшого, то присідав, то підіймався, наче виглядав когось.

Ештон надламав окраєць хлібини й став задумливо жувати. Раптом у нього майнула думка, що в цих двох немає нічого дивного, окрім чудернацького одягу й гарних слів. Та й чи квадроси це? Їх тільки двоє, а мало б бути четверо. Та й що їм робити в полі? Ештон чув, що таємними підземними переходами вони миттю дістались би туди, куди хотіли. На якусь мить чоловіки здалися йому безпечнішими, ніж немовлята. От він, Ештон, поруч, а вони й у вус не дмуть, як говорив пекар дядько Мартин.

І раптом:

— Агов, юначе! Ти ще довго ховатимешся в траві? Ти ж не ящірка, — почув над собою. Задер голову і побачив, що над ним схилився молодший із тих двох, за якими він слідкував.

— Мир вам, — промимрив Ештон, але, зустрівшись із глузливо-задерикуватим поглядом мандрівника, затнувся.

Хотів стати на рівні ноги, але той, хто до нього звернувся, смикнув його за рукав:

— Якщо ти не кущ калини, то не підіймайся на повний ріст.

— Мир і тобі, хлопче. Хто ти, звідки й куди прямуєш, чому до нас прибився? — старший розпитував без особливих церемоній.

«Розповідати доведеться довго, питати легше», — подумав Ештон.

Декілька барвистих маленьких кульок пролетіли біля них і гулькнули в різнотрав’я. Ештону не дуже хотілося про себе розповідати. Він і не робив би цього, але погляд старшого квадроса був хоч і м’який, та водночас наполегливо-проникливий. І хлопчині враз закортіло дізнатися в мандрівників, чи не знають вони способу повернути втрачену пам’ять. Ештон таки вирішив розповісти про все, що з ним трапилося відтоді, як опинився в саду під лавою. Він розказав майже все, що пам’ятав. Не зізнався тільки про кульки, які застрибували час від часу в невидимий браслет на зап’ясті його лівиці.

Нові знайомі слухали уважно. Старший пильно роздивлявся хлопця, а в голосі молодшого іронія змінилася на жалість. Але Ештон не хотів, щоб йому співчували, бо щиро вважав, що йому дуже пощастило. Хтозна, де він жив до того, як утратив пам’ять? Ким був? Та юнак почав своє життя з нуля і зараз упевнений, шо все найгірше позаду, що він упорається з усім, що чекає його.

Коли розповідь завершилася, молодший, який назвався Терном, став умовляти старшого, Гліба, прийняти Ештона до товариства. Гліб потягнув Терна вбік. Дорогою він сердито бурчав, мовляв, хто поручиться, що це не хитрощі і розповідь хлопця — не чийсь підступ?

Далі Ештон не чув, про що вони розмовляють, але зумів ухопити головне. З гіркотою усвідомив, що Гліб йому не довіряє. Чому? Юнак і справді був чесний перед ними. Але кожен має право на сумніви.

Вочевидь, Терн вичерпав усі аргументи на користь Ештона, бо, судячи з почутого, Гліб уперто наполягав на своєму:

— Шпигун… тягар… небезпечно… Ти несповна розуму?.. Наче з-під землі виріс…

Урешті-решт Ештона це розізлило. Він не вважав себе гіршим за будь-кого, хай навіть то будуть ловці чи квадроси. Подумаєш, знайшлися важливі персони! Бачте, скільки сперечаються! А може, не такі вже вони й важливі? А може, він у тисячу разів важливіший за них? І взагалі, він до гурту не просився, міг спостерігати за ними й на відстані. Вони ж самі його зачепили. Допитали, а про себе — анічичирк! Хоч би з чемності розповіли бодай щось.

Можливо, вони ще довго сперечалися би, та Ештону набридло бубоніння і він підійшов до них, щоб сказати, що не збирається нав’язувати свою компанію. Аж раптом хлопець побачив у розкритому наплічнику Терна багато-багато барвистих кульок, схожих на ті, які він носив у своєму браслеті.

Ештон подумки вилаявся: «От телепень! Так он що пролітало сьогодні повз мене. То вони такі, як я, зі схожими фокусами!».

Терн і Гліб уважно дивилися на хлопця. Терн зі співчуттям, а Гліб — украй невдоволено.

— Зранку ми попрощаємося, — гордовито почав Ештон, — тому я хотів би почути, хто ви такі, звідкіля йдете і що вас примусило блукати степом?

Терн і Гліб перезирнулися й розреготалися. Ештон спочатку кліпав очима, потім усміхнувся, а за мить і сам долучився до їхнього дружнього сміху. Гліб, насміявшись, відійшов на декілька кроків, хвильку постояв, а потім мовчки махнув рукою, наче відмахнувся від чогось набридливого й настирного. Терн аж засяяв.

— Так би давно!.. — сказав він. — Тобто я хотів сказати, що, як на мене, ми про це не пошкодуємо, — тут-таки виправився й потягнув Ештона за собою, не даючи Глібу передумати й на ходу пояснюючи хлопцеві, що насправді Гліб хороший, тільки занадто переймається через безпеку.

— Захист постав, — буркнув Гліб, удаючи, ніби сердиться. Сам він відійшов і, щось шукаючи в наплічнику, замугикав якусь пісню, яка починалася словами «Бо колір твоєї щирості волошковий…».

— Насправді він не сердиться, — розповідав балакучий Терн. — Він перший тебе помітив і зацікавився тобою. Ти не схожий на тих, із ким можна перетнутись у цих краях. Твоя історія якась нереальна, але я знаю, що ти сказав правду. І Гліб знає, він вірить тобі. Он навіть про колір щирості заспівав.

Гліб тим часом вийняв зі свого наплічника пістоль із чотирма кінцівками, на які було насаджено чотири довгасті штирі. Усередині, у чотирикутному