Ловці думок - Любов Відута
Чист усе розумів, але знав: поки в її вусі не буде хоч якоїсь сережки, що визначала б її професійну приналежність, із нею ніхто не рахуватиметься. Тому він спровокував свій від’їзд із міста. Їй залишалося або тривалий час сидіти без діла й просто його чекати, або таки поїхати на навчання й скласти іспит.
— Може, ти боїшся не впоратися? — трохи іронічно перепитав Чист перед від’їздом.
— Я? Боюся?! — Арніка розсердилася. — Та я нітрохи не боюся. Я переконана, що варта сережки. Хай так і буде: якщо людям важлива сережка, а не мої вміння, я готова поборотися за неї.
Мабуть, саме тоді вона й вирішила довести батькові, що навчилася в нього всього, що він знає…
Протягом року в школі Арніка не лише доводила свою професійність і значимість, а й навчилася боротися з лестощами, заздрощами, хитрістю й обманом. Конкуренція була неймовірно висока. Висока була й плата за навчання, яку вніс за неї Чист. Тому дівчина старанно вчилася й виборювала право посісти достойне місце серед провідних укладачів угод.
Доручені їй завдання Арніка виконувала майстерно і швидко, бо інтуїція допомагала їй хутчіше за інших знаходити рятівну нитку, щоб виконати завдання. Її перевіряли на справах різного ступеня складності, і вона щоразу обирала єдиний правильний вихід із найзаплутаніших ситуацій. Чист чув про її успіхи й пишався нею. Він знав, що це її місце, її шлях, тому ні на мить не сумнівався в хисті своєї дівчинки.
Що й казати, за всі роки існування школи Арніка єдина отримала фіолетову сережку. На її іспит запросили найкращих фахівців, які довірили їй справу із таємним грифом, яка стосувалася встановлення істини та викриття доволі майстерно спланованої обмови поважного сімейства. Іспит тривав майже місяць. До неї приводили свідків, яких дівчина розпитувала, але не бачила, бо ті були за ширмою. Їй приносили розмови з домашніх думотонів, але вже виправлені, щоб вона не здогадалася, про кого йдеться. Арніка отримувала відповіді не на всі запитання, бо гриф утаємничення вимагав багатьох пересторог. Вона чіплялася за слова, інтонації, доводила необхідність запрошувати за ширму певних осіб, без яких неможливими були її розслідування. Дівчина таки довела, що це була спланована обмова. Її докази були такі переконливі, що Арніку по праву винагородили сережкою із фіолетовим камінчиком.
Якби Чист не був її батьком, то й він приїхав би приймати іспит… Увесь час, проведений поза домом, їй бракувало спілкування з ним. Лише далеко від Чиста, перебуваючи в Палацовому місті, виборюючи своє місце в професії, Арніка усвідомила, що ж насправді він для неї зробив. Рік навчання — і навіть не всі достойні отримували сережки. Перша, як найвища нагорода, — із фіолетовим камінцем, вважалася недосяжною, тож учні навіть не розраховували на неї. Далі — сережка з червоним гранатовим камінцем, наступна за значущістю — сережка з рожевим гранатом, за ними — із синім сапфіром, а далі — найменш цінні сережки зі смарагдом увесь рік висіли в захищеній прозорій шафі в коридорі, неподалік від кімнати для відпочинку вчителів, і своїм блиском вабили й провокували охочих їх отримати.
Наприкінці навчального року залишалося менше третини учнів. Саме вони й претендували на десять сережок, які відкривали шлях до успішної професії й загальної поваги.
…Але все це вже в минулому — школа з її шаленими буднями, сповненими розв’язанням складних справ і небажанням окремих учителів ділитися професійними таємницями. Школа, у якій іноді ставало прикро, бо всі, хто вчився разом із нею, намагалися перевершити дівчину в розслідуваннях. Далеко в минулому й різні кумедні випадки, що змотувалися в пам’яті в особливий щемливий клубок.
Арніка пам’ятає все до найменших дрібничок. По її щоках котяться сльози й очищають її, чисту…
Отруєння Ештона
— Джоне, де ти? — перепитав Ештон, розплющивши очі. До нього підійшла Арніка, узяла за руку й запитала: — Пити хочеш?
«Ти хто?» — ледь не вихопилося в Ештона, але він таки впізнав дівчину.
— Попий, — у неї в руках був невеличкий глек із водою.
— Ар-ні-ка, — Ештон широко усміхнувся. Подумав, що він таки спить і ця дівчина йому лише сниться.
Але вона надто наполегливо пропонувала йому взяти глек до рук. Юнак зробив кілька ковтків і лише тоді почав приходити до тями.
Ештон намагався пригадати, що сталося після того, як він відкрив скриньку збігів. Арніка терпляче чекала, коли до нього повернеться пам’ять. Узагалі після того, як він вдихнув той трунок, виготовлений із кореня мандрагори, то на кілька днів мав би забути все, що трапилося з ним учора ввечері. А то й геть усе — таке іноді трапляється. А він відразу пригадав її.
Дівчина не квапила Ештона. Він поволеньки пригадував «Млин», Клізі, вечір, кімнату, скриньку…
У кімнаті, ще