Змінити Дракона - Олександра Метафор

- Доброго ранку, дівчинко моя, - почула ніжний і знайомий голос Маріанна.
Дівчина розплющила очі, щоб побачити легкий туманний серпанок, який, як вона абсолютно не виключала, бачила тільки вона. Красиве обрамлення її ліжка було розмите, як якщо забути протерти лінзу фотоапарата перед тим, як зробити знімок. Маріанна моргнула. Не допомогло. Тоді вона моргнула ще й ще, поки не усвідомила найголовніше - їй не здалося. Це справді серпанок чи то туман, чи то хмара, що зависла над її ліжком і в усій кімнаті загалом.
Дівчина повернула голос до того, хто говорив. Біля вікна на кріслі сиділа її мама, Даніелла, і малювала якусь картину. Її волосся гарно обрамляло її обличчя, а легкий хвостик здавався шиком перукарського мистецтва.
Даніелла була магнетично вродлива, але вона абсолютно не користувалася своєю видимою перевагою. Усе, що було в її голові - коханий чоловік і діти. І один з її дітей був засмучений і погано почувався. Яка мати не буде берегти спокій своєї дитини в такий момент?
- Доброго, - промовила Маріанна і сіла на крові, - давно чекаєш на мене?
- Не переживай, - жінка посміхнулася, - мені було чим себе зайняти.
Очима Маріанна пошукала Ейпріл - куди запропастилася кішка? Перед сном дівчина точно була в обнімку з нею. Саме вона, Ейпріл, могла б зараз допомогти з інформацією.
- Як малюки? - Маріанна потягнулася в ліжку.
- Усе чудово, - ухильно відповіла мати й опустила очі, - ну ти знаєш. Як зазвичай.
У її "як зазвичай" нічого чудового не було. "Як завжди" - це шестеро дітей у будинку на півтори спальні на березі хоч і красивого, але напівзабутого острова. Про якість школи там і говорити не доводилося.
Ніколас запитував про тебе, - кинула Даніелла, поглядаючи на Маріанну з цікавістю.
Ніколас був шебушною дитиною, старшою після самої Маріанни. Дівчинка часто сиділа з ним, поки жила вдома з мамою. Не дивно, що він сумував за сестрою.
- Потрібно буде відвідати його, - усміхнулася дівчина.
- Тільки не забудь: ніяких солодощів! А то буде як минулого разу, - розсміялася Даніелла.
"Я відвідувала свій дім", - Маріанні спало на думку, - "Чому тоді Хоакін?...".
- Мамо, я хочу поговорити про Хоакіна, - дівчина вирішила запитати напряму.
Не важливо, які стосунки в них були, у минулому він точно не відвідував їх. І мати ніколи не сперечалася з тим, що Маріанна - старша дитина, утім, ніколи й не виправляла дівчинку. І якщо щось сталося за той час, який дівчина не пам'ятала, вона мала знати зараз.
Даніелла похмурішала і сумно подивилася на доньку. Вона відклала своє малювання, на яке яскравою ковдрою падало сонце, і пересіла на ліжко.
- Розумієш, так було краще для всіх нас, - тихо сказала вона, - ти все ще не можеш мені пробачити цього, але я думала тільки про своїх дітей.
- Хоакін теж твоя дитина, - резонно зауважила дівчина.
- Первісток, - відмахнулася Даніелла, - їх забирають завжди. Я навіть не впевнена, скільки я жила з ним. Тиждень? Два? Його перший місяць відзначали вже тут. Мамою він так і не почав називати нікого, - Даніелла сумно зітхнула, - йому не пощастило народитися занадто рано. Седрик ще не зустрів Мону, тож тут усім панувала його мама. Страшна була жінка. Послухай, Маріанно, - жінка обійняла свою доньку, - я розумію, як тобі складно. Але за кілька днів Хоакін одружується. Ви більше не бачитиметеся, він не буде тебе дошкуляти. А ти... сподіваюся, ти не припускатимешся тих самих помилок, що й я.
- Про що ти?
-- Виходь заміж за Самуеля, - майже з благанням у голосі промовила Даніелла, - він відвезе тебе звідси. Ти зможеш жити зі своєю дитиною в нормальних умовах. Це найкраще, чого я могла б тільки побажати тобі.
- Тебе Седрик прислав? - Очі Маріанни налилися кров'ю. - Ніхто не знав про домовленість між Самюелем і дядьком, мамо.
- Ну що ти, - нервово засміялася Даніелла, - ти ж мені сама казала вчора на вечорі...
- Іди геть, мамо. Іди. І не приходь до мене більше, принаймні до весілля.
- Але Маріанна...
- Лікарю, мені погано! - Крикнула дівчина, підганяючи матір покинути кімнату.
Даніелла підвелася зі свого крісла, підбираючи фарби й полотно для малювання, і з обличчям побитого собаки, пішла до дверей. Наостанок вона все ж подивилася на доньку, ледь стримуючи сльози. Але Маріанні не було її шкода. Даніелла була закінченою егоїсткою, і хоча колишня власниця цього тіла мирилася з цим, дівчина зараз була готова поставити в цій історії крапку. Театр закінчено, мамо, - так і хотілося їй крикнути вслід, але вже знайомий їй добродушний лікар зайшов у кімнату. Дівчина змахнула з очей непрохану сльозу, і чоловік розуміюче кивнув. Він постояв для вигляду кілька хвилин біля дверей, а потім вийшов із кімнати, і велів нікому не порушувати спокій втомленої дівчини.
- Сильно, - промурчала Ейпріл, вилазячи з-під крові.
- Боже, кішка, ти що там робила? - Здивувалася Маріанна.
- Я не кішка, а носій знань, - фиркнула Ейпріл, - і я там ховалася, щоб твоя мати не викинула мене з кімнати. Варто було вчора тобі заснути, як вона з'явилася вся така щаслива. Заявила мені: "Кішкам шкідливо спати з людьми" і викинула на вулицю. Це я-то кішка?! Я?!
- Не гнівайся, - Маріанна тихо розсміялася, - у тебе лоб морщитися починає!
- Я не маю тіла, людино, - знову фиркнула кішка, - ця посудина лише тимчасова, і лише з твоєї милості! Якби ти діяв за правилами, я б зараз вітала нову душу. Кхм, - Ейпріл граціозно вилізла на подушку поруч і продовжила, - у мене є новини. Твій брат - не той, за кого себе видає. У сенсі, він, звісно, Хоакін Леромео, але на людях він прикидається, що має чудові стосунки з тобою. Але варто тільки вам залишитися удвох, або він спілкується з Седриком про тебе, як розкривається його справжня сутність. Він страшенно заздрісний і меркантильний, треба сказати. Як з однаковими генами вийшли такі дві різні людини, - Ейпріл почала цокати, наче була людиною, що посміхнулося Маріанні, але вона намагалася залишатися серйозною, - Коли ти вчора танцювала з Кітано, він був у нестямі від люті. За вечір він випив кілька пляшок місцевого алкоголю, на зразок елю, і поводився, як справжній ідіот. Тоді-то я і пішла за ним, щоб дізнатися більше. Загалом, спілкувався він із Кітано про тебе - ти, до речі, знаєш, що дуже сподобалася цьому танцюристу? - Маріанна почервоніла, - так ось Хоакін розповів правду своєму другові. Не думаю, що планував це - було видно, що базікає зайвого. Він намагався ставитися до тебе, як до рідної сестри, поки міг отримати схвалення від родини - від Мони, Седрика, але найбільше він чекав на похвалу Даніелли. А вона приїжджала завжди до тебе, а не до нього - ніколи не заходила до нього в кімнату, а якщо перетиналася в коридорі, то просто віталася і йшла.
Маріанна кивнула. Це все складалося в єдиний пазл, який дівчина бачила в картині світу - не могла вона стати близькою сестрою йому після всього, що накоїла їхня мати. Чи був він винен у їхніх стосунках? Навряд чи. Але це не виправдовувало його поведінку в сьогоденні.
- Загалом, поводься з ним, як із людиною, яку ледь знаєш, - кивнула Ейпріл на завершення розповіді, - з того, що я зрозуміла, особливих історій у вас ніколи не було.
- Дякую, мій дорогий шпигуне, - Маріанна почухала кішку за вушком, за що та задоволено заурчала.
Дівчина рішуче сіла на ліжку, маючи намір умитися і вирушити на з'ясування обставин. На неї явно чекала душевна розмова з Кітано і Седріком, і боронь боже на шляху перетнутися із Самюелем.
Від цієї думки по шкірі Маріанни пробігли мурашки.