Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

— Щоб вирішити, чи не можу запропонувати тобі чогось покраще.

Звичайно, він міг би задовольнити будь-які запити цього візника, якщо б той зажадав золота, але все ж краще не квапити події.

— Я воджу залізо з Тріста в кузні Пенверро. — Аерн пильно дивився на Зедда. — Ми, кельтонці, якщо ти знаєш, кращі зброярі в Серединних Землях.

— А я чув, що це не зовсім так, — зауважив Зедд. Аерн нахмурився.

Чарівник продовжував:

— Я чув, що у вас тут роблять кращі мечі у всіх трьох світах, а не тільки в Серединних Землях.

Бард заспівав нову пісеньку: про короля, у якого пропав голос, так що тепер він міг тільки віддавати накази в письмовому вигляді. Але так як він заборонив підданим навчатися грамоті, то ніхто не міг прочитати його накази, тому в результаті він втратив не тільки голос, але і королівство.

— Тяжко возити вантажі в таку пору року, — після паузи додав Зедд. Аерн посміхнувся:

— Гірше буває навесні, в бездоріжжя. Тут і перевіряється, хто справді вміє возити, а хто — тільки базікати.

Зедд посунув йому чашку з чаєм.

— Робота постійна? Аерн нарешті взяв чашку.

— На хліб вистачає.

Зедд помацав батіг.

— Він-то і допомагає тобі годуватися?

— По-різному можна поводитися з кіньми. — Аерн окинув поглядом натовп гуляк в залі. — Ці дурні вважають, що можна всього домогтися батогом.

— А ти так не вважаєш? Візник похитав головою:

— Я б'ю батогом, щоб привернути увагу коней, але коні слухаються мене тому, що я вишколив їх, а не тому, що хльостаю батогом. Якщо доведеться туго, краще мати коней, які тебе розуміють, а не таких, які біжать, коли їх вдариш. У горах вже й так гниє досить кісток, і людських, і кінських. Не хотілося б, щоб до них додалися і мої.

— Схоже, ти свою справу знаєш.

Аерн подивився на багатий одяг Зедда.

— А в тебе що за робота?

— Садівництво, — посміхнувся чарівник. — Кращі фруктові сади в світі! Аерн пирхнув.

— Ти хочеш сказати, що ти володієш землею, а інші вирощують на ній найкращі сади у світі?

— Вгадав, — розсміявся Зедд. — Тепер так і є. Але починав я не з цього, починав я працювати сам, не шкодуючи сил, вирощував дерева. Я хотів вивести кращі сорти, такі, яких немає ні в кого. Багато моїх нових дерев загинули. Бувало, мене переслідували невдачі, я жив впроголодь… Але я добився свого. Накопичивши грошей, я зміг купити землю, знову почав висаджувати плодові дерева, знову працював не покладаючи рук і сам продавав плоди своїх праць. З часом люди зрозуміли, що мої фрукти — найкращі, і до мене прийшли успіх і багатство. В останні роки я став наймати працівників, щоб вони доглядали за садами. Але я як і раніше сам вникаю в усе і підтримую свою славу.

А хіба ти не сподіваєшся на подібні успіхи у своїй справі?

Чарівник посміхнувся, задоволений тим, як вдало він склав свою історію.

Аерн поставив на стіл порожню чашку. Зедд тут же наповнив її.

— А де ж ці сади? — Запитав візник.

— В Вестланді. Я жив там, коли ще не було цих неприємностей з кордоном.

— А як ти опинився тут? Зедд знизив голос.

— Бачиш, моя дружина не дуже добре себе почуває. Ми обидва постаріли, і зараз, коли зникли кордони, вона хоче повернутися на батьківщину. Там, каже вона, є цілителі, які їй допоможуть. Зараз вона дуже слабка, щоб продовжувати шлях верхом, тому я і хочу найняти когось, хто б доставив нас до цих цілителів. Я заплачу будь-яку ціну, яку можу собі дозволити, щоб дістатися туди.

Аерн, здається, трохи пом'якшав.

— Мабуть, справа того варта. І куди ви з нею прямуєте?

— В Нікобар. Аерн різко поставив чашку на стіл, проливши чай.

— Куди? — Перепитав він, нахиляючись до Зедду. — Та зараз — зима!

— Здається, ти говорив, що найгірше їздити навесні, — нагадав Зедд.

Аерн підозріло покосився на співрозмовника.

— Це ж на північному заході, по іншу сторону гір Ранг-Шада. Якщо ти з Вестланда відправлявся в Нікобар, то навіщо тобі знадобилося спершу перетинати гори? Адже тепер тобі доведеться перетнути їх знову.

Питання застало чарівника зненацька. Йому довелося на ходу міркувати, що відповісти.

— Я родом з місць неподалік від Ейдіндріла. Ми збиралися спочатку відправитися туди, а потім в Нікобар. Тому я і вирішив поїхати на південь і на північний схід, до Ейдіндріла. Але Ельда, моя дружина, захворіла, і тепер нам треба їхати до цілителів, щоб їй допомогти.

— Краще було відразу їхати в Нікобар, не перетинаючи гір, — сказав візник.

— Отже, Аерн, — посміхнувся Зедд, — ти завжди знаєш, як виправляти минулі помилки, так що ти міг би навчити мене, як прожити життя заново?

Аерн засміявся:

— Навряд чи. — Він ненадовго задумався, потім зітхнув. — Знаєш, Рубен, це справа непроста. Ти пропонуєш таку подорож, яка обіцяє багато біди. Не сказав би, що мене тягне в ті краї.

— Он як? — Зедд уважно оглянув зал. — Тоді скажи мені, хто з присутніх зміг би виконати таку роботу? Хто тут краще тебе знає свою справу? Аерн хмуро подивився на натовп.

— Я не кажу, що я — краще за всіх, але у багатьох тут більше балачок, ніж справи. Я не можу назвати жодного, хто впорався б з такою роботою, про яку ти говориш.

— Аерн, ти просто набиваєш собі ціну, — розсердився Зедд.

— А ти, по-моєму, намагаєшся її збити, — спокійно парирував візник.

Чарівник ледь помітно посміхнувся:

— Здається мені, що ця робота — не така важка, як ти розповідаєш.

Аерн знову нахмурився.