Моя СусІдка ВІдьма - Маріанна Ласкава
- ох, не варто так ревнувати мене до Інги моя солодка, вона не мій типаж, я відьмочок на кшталт тебе я обожнюю….
- ІДІОТ! - І я схопила подушку на дивані і кинула в нього.
Він засміявся і сказав:
- Що не віриш??
- жодному слову Дідіков!
- а дарма, моя солодка!
- знаю я ваші методи доведення відьом спочатку до стану закоханості а потім до катувань і до болю і сказу, зі мною це не прокотить!
І я, правда, знала, як вони це роблять, як і те, що ЦЕЙ ІДІОТ вміє набагато більше, ніж інші.
- ох, повір моя солодка, з тобою я не збираюся цього робити, ну а те, що хочу, то .. ох, це тобі має сподобатися!
- це навряд чи!
- от спробуєш, дізнаєшся, солодка.
- Ой, та пішов ти зі своїми пошлими натяками! Хочеш когось трахнути, йди і трахни Інгу! Вона ще й не проти буде!
- я її не хочу, тому що хочу декого іншого...
- Ой, та ну тебе! Я не хочу нічого ні знати ні чути з цього приводу. І ти мені не відповів! Якого біса в мій будинок вліз??!
- може я хотів тобі побажати спокійної ночі, особисто?
- Слухай ти інквізитор хрінів,ти що зовсім хворий?
- є трохи…
- аррр.. так все провалюй звідси Дідіков!
- Софія.. я…
- Щоб, коли я повернусь, тебе тут не було, ясно!
І я рвонула геть із кімнати, він схопив мене за зап'ястя і сказав:
- Софіє, стривай…
- Чого тобі ще Дідіков????
- Слухай, давай нормально поговоримо, га?
- З якого це диву ти нормально говорити зібрався, га? – зло сказала я
Ну, він мене нереально злив, доводив до сказу.
- ну, все досить упиратися Софія! Пограли й достатньо! Сядь, і я все поясню, і відповім на всі твої запитання!
- А якщо ні? змусиш?
- так Примушу!
- Не посмієш!
- Ох, ще як посмію!
- Тоді точно НІ!
І я його штовхнула і побігла, в коридор, він звичайно за мною, виявляється він дуже швидкий, так швидкий навіть за мене, спіймавши, кинувши собі на спину, ще й ударивши по дупі, я, звичайно, чинила опір, як могла, але він відніс мене назад у вітальню, там кинув мене на диван, сів поруч, і сказав:
- Досить упиратися, тобі не втекти від мене Софія!
Ох, як це було весело, але втомилася, правда.
- ГАРАЗД!
- От і славно, сказати по правді це було весело, але я думаю час і, правда, поговорити.
- Тоді кажи та провалюй!
- добре… і так почну з того, що вибач, що вліз у твій дім, я це не спеціально, просто… мені здалося… і я хотів переконатися, що ти в порядку… що з тобою все добре…
- відколи це інквізитори за відьом переживають, а Дідіков?
- З тих самих, як відьми з ними щось роблять!
- Та не застосовувала я на тебе ніяких заклинань і магії Дідіков, вгамуйся! Я не така дурна!
- ну, тут як на це подивитися Софія.
- Слухай, закінчуй з цим вже! Це правда, маячна!
- Гаразд, але я, правда, хвилювався.
- та нк?
- так!
- Чому?
- я у вікні твого будинку побачив дивну тінь, думав що, хтось у твій дім забрався, і ..
- У мене захист, стоїть Дідіков ... через який, ти дуже добре пробрався, і не знаю чому ...
- Ти що забула? що на мене НІЯКА МАГІЯ не діє Софія, навіть така, захисна. Може, на звичайних людях це й спрацювало б, і тобі навіть дало знати про чужих, у твоєму домі, але я… я, це інша справа Софія…
- це точно…. Ти зовсім інша справа Дідіков! Ти чортів інквізитор, який не дає мені спокійно жити!
- повір, на це теж може бути причина, але її я поки що не скажу. Просто, скажи у будинку точно нікого немає?
- Окрім тебе НІ! і тіней чи привидів теж! Або ще чогось! Тож у тебе однозначно параноя!
- ти не брешеш?
- а, схоже, що брешу?
- ні.
- Ну ось! Все сказав?
- начебто…
- Тоді вали з мого будинку Дідіков!
І я встала біля дверей дивилася на нього з такою злістю, що могла його роздерти як голодний звір, в якомусь роді я і була голодна, але ... він заборона, нам не можна, навіть так. Він встав, підійшов з усмішкою, до мене і сказав :
