Вдова узурпатора - Аліна Миколаївна Болото
— За контрактом ви зобов’язуєтеся піклуватися про нашу безпеку. Ступінь інформованості там не згадувався.
Фраза здалася мені досить гладкою й переконливою, але Плейте гидливо зморщив носа:
— Я…
Завищали гальма. Перед будинком зупинилися дві «бджілки»-фургони, з яких почали вискакувати люди в білих сутанах, з вікна вітальні нам добре були видні блакитні хрести, що хиталися на шиях.
— Захисники віри! — у голосі Плейте явно пролунала заклопотаність. — Треба забиратися.
Із-за крісла з жалібним писком вискочив Емі й метнувся до підвіконня. Не вчасно повернувся, хвостатий. Плейте провів кота здивованим поглядом, але ревіння мегафона не дало йому говорити.
— Здавайтеся, діти Пітьми! Покайтеся в гріхах і ви будете прощені.
Ми такі ж діти Світла, як і Пітьми! Не знаєш, не говори. Чомусь мене особливо обурила непоінформованість захисника в тонкощах нашої релігії.
Емі видрався було до кватирки, але, побачивши мигтючі сутани, нявкнув по-котячому й звалився на підлогу. Мабуть, демони перебувають в опозиції до будь-якої церкви.
Плейте вийняв з кобури під пахвою важку «асту». Обличчя охоронця потемніло, на чолі прорізалися зморшки. Афарас вихопив у Клюса автомат і пересмикнув затвор.
— Почекай!
Пригнувшись, Плейте перебіг до протилежної стіни й швидко виглянув.
— Поліція, — з жалем констатував він. — Славно обклали.
— Алаксе Плейте, напоум заблудлих ближніх своїх. Не дай творитися чорним справам Ворога нашого!
— Ха-ха, — роздільно вимовив Плейте. — Згадали про мою громадянську совість.
Посилені мегафоном, прогриміли перші слова молитви. Емі жалібно занив, але Клюс підібрав звіра й засунув за пазуху:
— Угомонися, я не дам тебе образити.
Обіцяти простіше, ніж виконувати обіцянки. Колись я теж обіцяла… Я клялася батькові берегти Клюса. Останнім часом батько був дуже стурбований обстановкою в Анеморі, він пошкодував, що зробив Клюса королем так рано, однак повну силу Диск дарує лише дорослому. Після смерті батька Дано Іт не ризикнув виступити проти Клюса відкрито, але це не зашкодило йому сплести смертоносну мережу таємно. Ах, Ламасе, ти один міг відвернути смерть Клюса! Чому ти не навчив мене своєму ремеслу?! Запалювати вогонь у чоловічому серці — це ще не магія.
— Досить гаяти час, — раптом сказав Плейте зовсім спокійно. — Якщо хочете врятуватися, поворушіть ніжками!
Він сам показав приклад, розвинувши зразу ж пристойну швидкість. Промчавшись через кілька кімнат, ми опинилися на кухні, ідеальна чистота якої говорила про те, як рідко хазяїн нею користується. Скляна шафка для спецій сяяла стерильною порожнечею, а підлога була вистелена циновками дивовижної лисунської роботи: з найтоншим мереживом по краях, чотирма вплетеними стеблами оро й кожна зі своїм охоронним клеймом.
Плейте досить недбало відкинув ногою найближчу до нас циновку, під якою виявився люк. Металеві сходи вели в темряву, але клацнув вимикач, і яскраве електричне світло опромінило набитий спортивними снарядами підвал. Різноманітні гирі, еспандери, хитромудрі тренажери досить вдало поєднувалися з рядом продірявлених мішеней біля однієї зі стін.
Плейте провів нас єдиним не захаращеним металевими конструкціями проходом у найтемніший куток підвалу. Там, за газовим котлом опалення, виявилися чавунні дверцята, на іржавих петлях підвішені майже під стелею.
«Вугільний люк, — пояснив Плейте. — Давно не користувався». Він швидко присунув драбину й обережно відкрив дверцята. Іржаві петлі несамовито заскрипіли. Мені здалося, стіни здригнулися від цього скреготу.
Плейте піднявся першим, його ноги, взуті в легкі тенісні туфлі, мелькнувши, зникли у квадратному отворі. Через кілька секунд він покликав: «Піднімайтеся, але тільки тихо». Афарас відсторонив мене й рішуче ступив на сходи, тримаючи автомат напоготові. Наше з Клюсом товариство явно погано впливало на мирного в минулому янвайця, у всякому разі, вигляд він мав надзвичайно лютий.
Я мимоволі здригнулася, коли, піднявшись у свою чергу сходами, опинилася за два кроки від поліцейського фургона. Тільки зарослі колючих кущів, якими, на щастя, був обсаджений люк, відокремлювали чотирьох людей й одного нелюдя від дужих фігур патрульних. Штурм будинку ще не почався: очікували закінчення молитви. Я подумки подякувала Провидінню за те, що Захисники віри обрали найдовший текст із всіх можливих. Братик скорчив моторошну гримасу в сторону поліцейських і погладив під курткою тремтячого Емі.
Плейте жестами пояснив, що рухатися треба в сторону залишеного на алеї «тарпана», який сиротливо голубіє за масивними «бджілками». Я сумно уявила колючки, які чіпляються за одяг, але іншого шляху однак не було.
Обтягнуті аркадійським сукном худі сідниці Клюса мелькнули в мене перед очима. Клюс повз, як справжній тубільський розвідник, і я вже вкотре пригадала бідного Діма Фута, який навчив юного короля всім цим премудростям. Страшна трансформація Діма потрясла мене до глибини душі. Не можна вбивати того, хто вже давно мертвий! Сплячий справно поглинає нові жертви, перетворюючи їх на частину себе, однак смертну частину. Своїми життями вони підживлюють його безсмертя.
Коли я вперше довідалася про Сплячого? По-моєму, у день коронації Клюса. Присвята зачитувалася в Залі жертв під храмом Місяця. Клюс страшенно хвилювався, читав по складах і постійно плутав закінчення. Батько тримав перед ним Диск, підказував пошепки й хвилювався не менше за Клюса. Вони стояли перед останнім у довгій шерензі вмурованих у камінь саркофагів. Місячний Диск, вирізаний на кришці саркофага, нічим не відрізнявся від того, що тримав у руках батько: