Вдова узурпатора - Аліна Миколаївна Болото

Клюс побачив на стіні схрещені мечі, кинув Емі й у тихому захваті почав перевіряти пальцем гостроту лез. Емі сів на купу циновок, облизав лапу й почав умиватися, як звичайнісінький вульгарний кіт. Афарас подивився по сторонах, розправив плечі, постояв хвилин п’ять, потім знову зсутулився й почав вивчати тріщини в підлозі.

Увійшов Він. Я відразу зрозуміла: Афарас не помилився. Така хода буває або в танцюристів, або в професійних бійців.

М’язи перекочувалися під тренувальним халатом, наче говорячи про довгі години, проведені наодинці зі спортивними снарядами, цілком миловидне обличчя кричало про успіхи в жінок, а впевнений крок — про те, що тут Він почуває себе хазяїном.

Його очі сковзнули по нас байдуже, але на Емі зупинилися з жахом. Невже розпізнав нелюдя? Не говорячи ні слова, він перетнув зал, схопив нещасного звіра за карк й кинувся до дверей.

— Ні! — я буквально вихопила Емі й пригорнула до себе. — Прошу вас!..

— Тут не місце тваринам, вибачите, панянко, тут тренувальний зал.

Слава Світлу, це всього лише нелюбов до кішок! Я ткнула Емі в руки Афарасу:

— Винесіть його на вулицю.

Афарас мовчки пішов до виходу. Клюссіді відірвався від споглядання клинків і витріщився на Нього. На полах кремового халата красувалися чорні пантери, що розкинули лапи в стрибку.

— Ми хотіли б найняти вас, пане…

— А ви знаєте, скільки я беру за роботу?

Ну ще б мені не знати, якщо після цього покупка квитка на повітроплав стане для нас нездійсненною мрією. Нам відрекомендували цю людину як кращого професійного охоронця в Амадані. Так, тепер я розумію, з якого натурщика міг ліпити Бога Битви знаменитий скульптор Офді!

— Ми сплатимо потрібну суму.

— Чому б вам не взяти Фрея?

Ну, ні! Дивлячись на ці біцепси, я майже повірила в можливість порятунку. Як там писала книжчина, яку читав під ковдрою мій брат? «Його могутня фігура вселяла трепет у серця супротивників. Він мав атлетичну статуру й силу мав незвичайну: однією рукою вільно гнув підкови. Його карбований профіль немов просився на медаль, сині очі дивилися пронизливо й суворо, тонко окреслений рот міг створити променисту посмішку, а міг розтягтися в нещадній усмішці. Шляхетній лінії носа могли позаздрити древні імператори, а трохи заважка нижня щелепа надавала обличчю виразу надзвичайної мужності». Надто пишномовно, але, загалом, схоже. Куди до нього бідоласі Афарасу, у якому ваги разом з черевиками й светром не більше шістдесяти кілограмів!

— Фрей нас не влаштовує.

— Я йду з контори.

— Але тільки через місяць! Ми впораємося за кілька днів.

— Майте на увазі, панянко, у роботі я люблю сувору дисципліну. Або мої розпорядження виконуються, або я розриваю контракт!

Поки ми чекали найнятого нами охоронця Алакса Плейте під стінами його контори, Афарас вивчав схоплену в клерка рекламку. На обкладинці красувався усміхнений атлет, дуже схожий на Алакса. «У джунглях, на воді, у повітрі, під землею ви відчуєте себе, як у теплій колисці, якщо встигнете вчасно найняти амаданського няня. Він убереже вас від всіх небезпек і ніколи не забуде нагодувати обідом», — голосно зачитав янваєць, потім знизив голос і додав: «По-моєму, вас здорово обдурили, Есто. Цьому хлопцю більше підійде сокира м’ясників, ніж білий фартух няньки».

У цей момент із контори вийшов Плейте. «Ви на машині? Ні? Поїдемо в моїй, — запропонував він недбало. — Де ваш багаж?»

Багажу в нас не було, якщо не вважати багажем Емі, і Клюс не забарився повідомити: «Ми без речей. А ви якому виду спорту віддаєте перевагу?»

«Перегони по вертикалі, малюк», — поблажливо відповів Плейте.

Клюс наприндився й замовк, він не любив натяків на вік. Про наші титули я воліла не поширюватися, пред’явивши для підписання контракту лише посвідчення особи, де значилися ім’я та країна постійного проживання.

Бездоганний костюм Алакса міг утерти ніс навіть королівським кравцям, а згорнутий плащ він кинув на сидіння свого «тарпана» воістину царським жестом.

— Куди їдемо? Вокзал, парк повітроплавів чи віддаєте перевагу подорожі на «тарпані»? За машину плата окремо. Хто потенційний ворог: злодії, викрадачі дітей чи кровожерливі тубільці? За відстріл диких звірів плата за тарифом.

Він явно вважав нас нудьгуючими туристами, які блукають у пошуках екзотичних пригод. Отут я раптом згадала, що дотепер не знаю адреси Філіпа й потягнулася до Емі, який сидів на колінах у Клюса.

— Голубина вулиця, п’ять, — швидко сказав Клюс. — Потенційний ворог — всі ті, хто намагається нас убити. — Плейте здивовано скосив очі, і Клюс надзвичайно серйозним тоном додав: — У випадку нашої смерті грошей ви не одержите.

Язик у мене онімів і я ледве вимовила: «Поїхали», коли Плейте повернувся до мене. Коли братик встиг переговорити з Емі, і що нелюдь встиг наговорити йому? Нашу втечу Клюс сприйняв, як щось саме собою зрозуміле, бо про таку можливість згадував ще ти, Ламасе. Але ім’я Філіпа, знов-таки, не викликало в нього подиву. Чому мій брат не ставить запитань, невже йому відомо про твою смерть?

Він сидів поруч зі мною — худеньке хлопчисько з косо підстриженим каштановим чубчиком і темною смужкою під ним, із чотирма подряпинами на правій щоці, з пухкими (як у батька) губами — і водив пальцем по бархатистому носику Емі. Кіт ліниво щулив очі, одне вухо в нього осудливо стирчало. Король Анемора вперше поставив мене