Володар Туману - Карлос Руїс Сафон

було. Я злякався, що приятель надумав виконати злочинне доручення Каїна, і вирішив підстерегти його вночі біля крамниці Сколімоського. Однак Ангус так і не прийшов, і тієї ночі крамниця поляка не згоріла. Мені було соромно, що я засумнівався у своєму приятелеві, тож, на мою думку, найкраще, що я міг зробити, це піти та заспокоїти його: я добре знав Ангуса й здогадався, що він, певно, сховався вдома й тремтить од страху, боячись можливої Каїнової покари. Наступного ранку я подався туди. Ангуса не було. Його матір зі сльозами на очах розповіла, що хлопець не ночував удома, й попросила мене розшукати та привести його.

Із завмиранням серця я обійшов нашу околицю вздовж і впоперек, обнишпорив усі найбрудніші закутки. Ангуса ніхто не бачив. Надвечір, коли я був вже без сил і не знав, де ще шукати приятеля, мене раптом осяяв похмурий здогад. Я попрямував до старої покинутої залізничної колії й пішов по рейках, що в нічній пітьмі слабо поблискували під місячними променями. Мені не довелося довго йти. Мій приятель лежав на колії в тому самому місці, де позаминулої ночі з туману з’явився Каїн. Я хотів намацати пульс, але мої руки не знайшли на його тілі шкіри. Лише кригу. Тіло мого приятеля перетворилося на недоладну фігуру з голубої паруючої криги, що повільно розтоплювалася на покинутій колії. На його шиї висів невеличкий медальйон із тим самим символом, що й плащ Каїна, — обведеною колом шестикутною зіркою. Я залишався біля Ангуса, поки риси його обличчя не зникли назавжди, перетворившись у темряві на калюжу крижаних сліз.

Тієї самої ночі, коли мене нажахала доля мого приятеля, крамницю Сколімоського охопила страшна пожежа. Я ніколи нікому не розповідав про те, що мої очі бачили того дня.

За два місяці моя родина переїхала на південь, далеко від тих місць, і з часом я почав думати, що Володар Туману — це лише прикрий спомин похмурих років у тому бідному, брудному й галабурдному місті, де минуло моє дитинство… Та коли я знову зустрівся з ним, то зрозумів, що це був лише початок.

Розділ десятий

— Моя наступна зустріч із Володарем Туману відбулася одного вечора, коли мій батько, якого підвищили до головного техніка текстильної фабрики, повів нас у великий парк атракціонів, розташований на дерев’яному причалі, що вганявся далеко в море, наче такий собі підвішений у повітрі кришталевий палац. У сутінках видовище різнобарвних огнів атракціонів над морем вражало. Я зроду не бачив такої краси. Батько радів: він урятував свою родину від жалюгідного майбутнього на півночі й тепер був поважною шанованою людиною і мав достатньо грошей, щоб його діти розважалися не гірше, ніж будь-який столичний хлопчак. Ми швидко повечеряли, а тоді батько дав кожному з нас по кілька монет, аби ми витратили їх на те, що собі уподобаємо, а сам прогулювався тим часом попідруч із матір’ю серед вичепурених місцевих жителів і шикарних туристів.

Я був у захваті від величезного водяного колеса, що безперервно крутилося на одному з кінців причалу — відблиски його вогнів було видно за кілька миль на всьому узбережжі. Я поквапився зайняти чергу до водяного колеса і, поки чекав, завважив неподалік якийсь балаган. Серед лотерейних кіосків і тирів яскраве багряно-червоне світло опромінювало таємничий балаган такого собі доктора Каїна — віщуна, чаклуна та провидця, як зазначалося в афіші, на якій третьорядний художник намалював лице Каїна, котрий загрозливо дивився на всіх цікавих, які підходили до нового лігва Володаря Туману. Плакат і тіні, що їх багряно-червоний ліхтар відкидав на балаган, надавали йому моторошного й похмурого вигляду. На вході в приміщення висіла завіса з вишитою чорними нитками шестикутною зіркою.

Зачарований цим видовищем, я вийшов із черги до водяного колеса й наблизився до входу в балаган. Я намагався зазирнути всередину крізь вузьку шпарину, коли раптом завіса відхилилась і якась жінка в чорному вбранні з білою, наче молоко, шкірою та темними проникливими очима знаком запросила мене увійти. Всередині, за письмовим столом, на якому стояла гасниця, я розгледів чоловіка на ім’я Каїн, із яким колись познайомився дуже далеко звідси. Великий темний кіт із золотавими очима вилизувався, сидячи біля його ніг.

Довго не роздумуючи, я ввійшов і наблизився до столу, за яким на мене чекав усміхнений Володар Туману. Я й досі пам’ятаю його голос, глухий і спокійний, коли він, перекриваючи гіпнотичну музику шарманки, що чулася ніби здаля, вимовив моє ім’я.

* * *

— Вікторе, друже, — прошепотів Каїн, — якби я не був провидцем, то сказав би, що це долі було завгодно, щоб наші дороги знову перетнулися.

— Хто ви? — промимрив юний Віктор, краєчком ока стежачи, як примарна жінка розчиняється в темряві приміщення.

— Я доктор Каїн. На плакаті написано, — відказав той. — Розважаєшся з родиною?

Віктор проковтнув слину й ствердно хитнув головою.

— Це добре, — вів далі чаклун. — Розваги — як опій: вони підносять нас над бідністю та болем, щоправда, тільки на якусь мить.

— Я не знаю, що таке опій, — озвався Віктор.

— Наркотик, синку, — розтлумачив Каїн стомленим голосом, позираючи на годинник, що лежав на етажерці праворуч од нього.

Віктору здалося, що стрілки годинника рухаються в зворотному напрямку.

— Часу не існує, тому не варто його гаяти. Ти вже придумав бажання?

— Я не маю жодного.

Каїн засміявся.

— Ти ба! Всі ми маємо не одне, а сотні бажань. І як мало нагод надає нам життя, щоб їх здійснити, — Каїн співчутливо подивився на загадкову жінку. — Чи не так, люба?

Жінка, мовби це був якийсь бездушний предмет, не відповіла.

— Але бувають щасливчики, Вікторе, — мовив Каїн, перехилившись через стіл, — як ти. Бо ти сам можеш здійснювати свої мрії, Вікторе. І знаєш як.

— Як Ангус? — дошкульно запитав Віктор, увагу якого саме привернула дивна обставина, якої він не міг просто так викинути з голови: Каїн жодного разу не зморгнув.

— Нещасний випадок, друже. Прикрий нещасний випадок, — у голосі Каїна вчувалися гіркота й зажура. — Було б помилкою вважати, що мрії можна здійснити, не давши нічого взамін. Тобі так не здається, Вікторе? Адже це було б несправедливо. Ангус хотів забути про певні зобов’язання, а це неприпустимо. Однак залишмо минуле в минулому. Поговорімо про майбутнє, про твоє майбутнє.

— То ось що ви зробили? Здійснили мрію? Перетворилися на те, чим ви є зараз? І що вам довелося дати навзамін?

Зміїна посмішка сповзла з лиця Каїна, він витріщився на Віктора Крея. Хлопець на якусь мить перелякався, що цей чоловік