Третя крапля магії - Лариса Лешкевич

– Мабуть, глухий кут… – пробурмотів Теумар, – треба повернутися і пошукати інший шлях.

Але вони не встигли зробити жодного кроку.

– Що це? – Айна злякано схопила його за руку. 

Земля в них під ногами почала легенько тремтіти.

– Аби ж я знав! – стурбовано відповів Теумар.

Неподалік щось загуркотіло. Важко було розібрати, звідки котився цей гул: зловісний і не обіцяючий  нічого доброго.

– Йдемо звідси! – уривчасто сказав Теумар, підштовхуючи Айну вперед. 

Айна слухняно вислизнула з печери, але тут її вуха наповнило страшним гулом. Стеля над головою тріснула і зверху посипалося каміння, миттєво відокремивши коридор від печери.

– Теумар! –  Крикнула Айна, задихнувшись від жаху.

Але мовчання відповіло їй. Уявивши, що каміння завалило Теумара своїм тягарем і він загинув, Айна впала на коліна і на мить втратила свідомість.

– Іди! Біжи! – долетів до її слуху голос з-за кам'яної стіни. – У тебе в потайній кишені флакон з магією!  Біжи звідси, поки не пізно! 

І звук його голосу несподівано заспокоїв дівчину. Вона сунула руку в кишеню, судорожно намацуючи флакон. Незважаючи на смертельну небезпеку, Айна  раптом посміхнулася.

– Теумар! – вона припала всім тілом до нагромадження каміння, дряпаючи руками тверді гострі грані, а десь позаду продовжували руйнуватися стіни.

–  Біжи, Айно! Магія врятує тебе!

– Ні! Я не тебе не залишу!

Айна висмикнула флакон і притиснула його до поверхні каменю, зібравши всю доступну їй силу, вигукуючи заклинання захисту. Скельні стіни гули, здригалися. 

Невелике каміння посипалось зверху, зачепивши дівчину по щоці, по плечу… Айна втратила рівновагу і повалилася вперед. Флакон лопнув під вагою її руки, змішуючи воєдино слова, які вона шепотіла, кам'яний пил, гарячу кров і магію... Айна закричала від болю, що обпалила її груди.

– Айно!

Теумар несамовито рубав камінь лезом, бив по ньому сильними руками, думаючи не про себе – про Айна. У вухах його лунав її несамовитий крик.

Намагаючись видихнути через біль, Айна побачила, як частина неприступного каменю зникла, утворивши вузький прохід. Стеля знову стала руйнуватися. 

Не пам'ятаючи себе, протиснулася Айна в цей прохід, обдираючи до крові тіло, і потрапила прямо в обійми Теумара, а каміння продовжувало з гуркотом обсипатися.

–Тепер ми обидва загинемо... – прошепотів Теумар, з мукою, з любов'ю вдивляючись у її шалені очі, де металися золотаво-червоні іскри.

Айна розкрила долоню, показуючи йому порізи, що спливали не червоною, а золотистою кров'ю.

– Не впевнений, що це нам допоможе! – похитав головою Теумар, обережно торкаючись пальцями страшної садна на її щоці.

Айна так само мовчки взяла його закривавлену руку,  якою він марно намагався пробити камінь,  і міцно притиснула свою поранену долоню до його ран, змішуючи кров і магію. 

Сила вогненною хвилею пробігла по їхніх венах, але вона не розкидала в тріски скелю, не випустила їх на волю, до повітря і світла.

– Запізно, моя дівчинка... – сумно промовив Теумар, привертаючи Айну до себе, притискаючись обличчям до її волосся.

Підлога захиталася, і під ногами в них розкрилася безодня.