Золотий маг. Книга 1. Зерно - Микола Олександрович Бакума

Але що може зробити маленька тендітна дівчина проти трьох бійців, які щойно знищили кілька десятків мерців? Третій вийшов на кілька кроків вперед, щоб зустріти і «заспокоїти» дівчину. Ластерк та Нік зупинилися, щоб з посмішкою поспостерігати за настільки нерівним двобоєм. Те, що відбулося далі, швидко стерло усмішки з їхніх облич. Дівчина не добігла до Третього кілька кроків й стрибнула. У повітрі її тіло почало швидко змінюватися, перетворюючи її у велику рись. Третій навіть не встиг підняти меч, як кігті рисі вп’ялися йому в груди, а щелепи зімкнулися у нього на горлі. «Сліди тварини на місці нападу на короля. Це була не собака, а дівчина-перевертень», — встиг подумати Нік. Інстинктивно він і Ластерк зробили кілька кроків назад. Кей Ті, в тілі рисі, підняла голову та подивилася на них. З іклів рисі на землю повільно падали краплі червоної крові. Вона зробила крок вперед. Ще один… І стрибнула на них.

Час зупинився. Нік, як в сповільненій зйомці, дивився на смерть, що летіла на них. Але тіло в цей час вирішило діяти окремо від нього. Він змахнув рукою й вимовив слова заклинання, від страху вклавши в нього всі сили, що у нього залишалися. В ту ж мить картинка з риссю, що летить на нього, змінилася величезною стіною вогню перед ним. Мозок сам вибрав і активував потрібне в той момент заклинання. Кей Ті ніяк не могла ухилитися. Вона влетіла у вогонь, і тільки рик страху й відчаю долетів до Ніка. Але швидкість та інерція зробили свою справу. Вона пролетіла через вогонь й палаючим факелом приземлилася перед ними. Трохи не долетіла. Ластерк зреагував зі швидкістю добре навченого воїна. Він зробив крок вперед і встромив у тліюче тіло рисі меч. Але вона встигла вдарити. Насаджуючись ще більше на меч, вона встромила зуби в ногу командера. Це було останнє, що вона встигла. Очі згасли і неживе тіло Кей Ті повалилося на землю, насаджене на меч, тягнучи за собою ще раз пораненого Ластерка.

— Командере, я зараз допоможу, — Нік кинувся до пораненого воїна.

— Терпимо. Я сам, — простогнав Ластерк. — Іди за Некромантом. Вбий цього гада.

Нік піднявся та озирнувся на всі боки. Праворуч за декілька десятків метрів тривав бій двох демонів. Атавхаї почав здавати. Він відступав, вже насилу відбиваючись від бойового демона. Ран стало ще більше. Нік подивився на мага. Той посміхнувся і встав в середину пентаграми. Нік зрозумів, що треба поспішати, й кинувся до нього. Некромант встромив посох в землю та почав говорити слова заклинання.

— Ніку, швидше до Некроманта! — почув він крик Атавхаї. — Він хоче магічно втекти. Переміститися. Не дай йому закінчити заклинання.

Нік обернувся на крик й побачив страшний фінал бою двох демонів. Атавхаї відкинув меч, розвів руки в сторони і загарчав. У цей час бойової демон завдав удар. Обидва меча увійшли в тіло Атавхаї. Рик майже перейшов у виття. Цей звук повернув Ніка до дійсності і з подвоєною силою кинув його назустріч Некроманту. Придумувати, що робити, не було часу. Нік просто з розгону стрибнув на Некроманта, що стояв посеред пентаграми. Майже сто кілограмів ваги і швидкість мали знести кого завгодно. Нік навіть встиг здивуватися. Відчуття було таким, ніби він з розгону врізався в дерево. Удар вибив все повітря з легенів. Але все-таки, нехай, і частково, та він домігся свого. Кам’яний Некромант повалився на землю разом з ним. Заклинання обірвалося. Вілі Аррата знову став людиною з крові і плоті. Він спробував піднятися, поки Нік відсапувався від удару. Нік з криком обхопив його ззаду за голову і груди й повалив разом з собою знову на землю. Вони почали кататися по землі. Нік весь час намагався вхопити супротивника рукою за рот або горло, щоб не дати почати читати заклинання переміщення. Час від часу перекочуючись, вони потрапляли на палаючі лінії пентаграми. У Ніка вже вся спина й руки були в опіках. Некромант відчайдушно чинив опір, весь час намагаючись скинути Ніка або хоча б його руки та вимовити заклинання. Лежачи на боці, Нік відчував, як палаюча лінія пентаграми залишає черговий опік на плечі. Утримуючи Некроманта, він судорожно смикався, намагаючись відповзти від вогню.

— Ніку, перевернись! — почув він знайомий рик зовсім поруч.

Різко смикнувшись, він перевалився на спину, утримуючи в обіймах на собі Некроманта. Обпекло спину. Проклятий вогонь. Над ними в останніх променях призахідного сонця нависла величезна фігура Атавхаї. Нік встиг посміхнутися — і тут над ним просвистіла ручища демона з величезними кігтями. Пролунав тріск шкіри, яка розривається, та кісток, які ламаються. А потім різкий біль у лівому плечі і тисячі вогників в очах.

Тіло Некроманта, яке все ще утримував Нік, раптово обм’якло і більше не ворушилося. Він насилу скинув його з себе. Ліве плече горіло вогнем, рука висіла батогом. Нік підняв голову. Поруч на колінах стояв Атавхаї, руками підтримуючи живіт. Крізь пальці текла цівка червоної крові.

— Вибач, Ніку. Я тебе трохи зачепив кігтями, — ледве вимовив демон і почав валитися на бік.

— Атавхаї, тримайся! Я зараз, — Нік спробував різко піднятися, але не зміг. На ногах у нього все ще лежав труп Некроманта, ліва рука не слухалася зовсім, з плеча стікала в рукав кров.

— Є хтось ще живий? — прокричав у темне небо Нік. — Давайте сюди!

— Зараз, Ніку. Зараз, — по голосу це був Вовк.

І дійсно, через кілька хвилин до них підійшов Вовк, один з офіцерів Ластерка. Він був поранений в плече, але хоч і з труднощами, та все ж міг ходити.

— Вовк, ти як? — запитав Нік. Йому вдалося сісти й скинути труп зі своїх ніг.

— Нормально. Що у вас?

— Атавхаї сильно поранений. Судячи з усього, без свідомості. У