Битва королів - Джордж Мартін

Кетлін підозрювала, що це Куцевих рук справа: відгонило тим самим крутійством, яке врятувало його в Соколиному Гнізді. Колись вона вважала Тиріона найменш небезпечним серед Ланістерів. Тепер вона вже не мала такої певності.

— Як вам вдалося їх піймати?

— Ну, так сталося, що мене в замку не було. Я поплив на той бік Ріннєкруту до... е-е-е...

— Зрозуміло, по дівках і дзьохах бігав. Давай далі.

Едмурові щоки спалахнули, барвою зрівнявшись із бородою.

— Була передсвітанкова година, я саме повертався. Коли Ладний Лу побачив мій човен і впізнав мене, він здивувався: хто ж тоді стоїть унизу й роздає накази? От він і здійняв галас.

— Будь ласка, скажи, що Царевбивцю знов схопили.

— Схопили, але не так легко. Джеймі роздобув меча, зарубав Пула Пернфорда і Дезмондового зброєносця Майлза, і так поранив Делпа, що мейстер Вайман боїться: йому теж уже недовго лишилося. Та тут була кривава різанина! На брязкіт криці збіглися інші червоні плащі — хто голіруч, а хто зі зброєю. Їх я повісив поряд з тими чотирма, що звільнили Царевбивцю, а решту кинув у темницю. Разом з Джеймі. Більше йому втекти не вдасться. Тепер він сидить у пітьмі, прикутий до стіни по руках і ногах.

— А Клеос Фрей?

— Божиться, що й гадки не мав про змову. Хтозна! Він наполовину Ланістер, наполовину Фрей, а брехуни і ті, і ті. Його я помістив у колишню камеру Джеймі у вежі.

— Кажеш, він привіз умови?

— Якщо їх можна так назвати. Гарантую, тобі вони сподобаються не більше, ніж мені.

— Леді Старк, допомоги з півдня сподіватися не варто? — запитав Атерайдис Вейн, батьків стюард.— Оте звинувачення в інцесті... Таку образу лорд Тайвін не попустить. І захоче змити з доччиного імені пляму кров’ю її обвинувача — лорд Станіс має це усвідомлювати. У нього вибору немає — тільки вступити в спілку з нами.

«Станіс уже вступив у спілку з силою страшнішою і темнішою».

— Поговорімо про це пізніше.

Кетлін клусом переїхала підйомний міст, залишивши позаду моторошну шерегу мертвих Ланістерів. Брат не відставав. Коли вони заїхали у метушню верхнього двору Річкорину, навперейми коням кинувся голопузий малюк. Кетлін шарпнула повіддя, щоб не наїхати на нього, й перелякано роззирнулася. У замок впустили сотні простолюду й дозволили звести попід мурами хижі. Діти бігали під ногами, а у дворі стало тісно від корів, овець і курей.

— Що це за народ?

— Мій народ,— озвався Едмур.— Люди бояться.

«Тільки мій любий братик міг натоптати всіма цими дармоїдами замок, який, можливо, скоро опиниться в облозі». Кетлін знала, що Едмур м’якосердий, та іноді їй здавалося, що і мозок у нього розм’як. Вона любила його за доброту, та все ж...

— Робові можна послати крука?

— Він уже на полі бою, міледі,— відповів сер Дезмонд.— Птах його не знайде.

Атерайдис Вейн кахикнув.

— Перед від’їздом юний король звелів нам, леді Старк, відправити вас до Близнючок, щойно ви приїдете. Хоче, щоб ви дізналися більше про дочок лорда Волдера, аби потім, коли він повернеться, допомогти йому обрати дружину.

— Ми вам дамо свіжих коней і провізію,— пообіцяв брат.— Ти, звісно, відпочинеш перед...

— Я, звісно, залишуся,— сказала Кетлін, злізаючи з коня. Вона й на думці не мала з Річкорину, де зараз лежить на смертному одрі її батько, кудись їхати, щоб обирати Робові дружину. «Роб хоче відіслати мене в безпечне місце, і я не можу його за це винити, тільки хай би вже вигадав щось новеньке».— Конюший! — гукнула вона, і зі стайні вибіг малий шибеник, щоб узяти в неї повіддя.

Едмур зістрибнув з сідла. Він був на голову вищий за Кетлін, але назавжди лишиться її меншим братиком.

— Кет,— понуро мовив він,— лорд Тайвін на підступах...

— Він іде на захід, щоб захищати власні володіння. Якщо зачинимо брами й заховаємося за мурами, з безпечної віддалі подивимося, як він промарширує повз.

— Це землі Таллі,— заявив Едмур.— Якщо Тайвін Ланістер вважає, що може їх безкарно перетинати, то я дам йому гарний урок.

«Такий самий урок, як ти дав його синові?» Брат був упертий, як річковий валун, коли йшлося про його гонор, але ні він, ні вона нескоро ще забудуть, як сер Джеймі Ланістер пошаткував Едмурове військо на криваву капусту, коли той останнього разу пішов на нього боєм.

— Зустрівшись із лордом Тайвіном на полі бою, ми нічого не виграємо, зате втратити можемо все,— тактовно мовила Кетлін.

— Двір — не місце для обговорення моїх військових планів.

— Як зволиш. То куди підемо?

Брат потемнів з обличчя. На мить їй здалося, що він зараз зірветься, але врешті він тільки кинув:

— У богопраліс. Якщо ти наполягаєш.

Кетлін рушила за ним галереєю до брами, що вела в богопраліс. У гніві Едмур завжди смурнів і супився. Кетлін було прикро, що вона його образила, але справа занадто вагома, щоб перейматися через братову гордість. Опинившись наодинці з Кетлін серед дерев, Едмур повернувся до неї лицем.

— У тебе немає такої потуги, щоб зійтися з Ланістерами на полі бою,— прямо сказала вона.

— Коли зберуться всі мої сили, у мене буде вісім тисяч піших і три тисячі кінних,— сказав Едмур.

— А це означає, що військо лорда Тайвіна перевершуватиме твоє майже вдвічі.

— Роб перемагав за гіршого розкладу,— відповів на це Едмур,— і в мене є план. Ти забула про Руза Болтона. Лорд Тайвін розбив його на Зеленому Зубці, але не зміг вдатися до переслідування. Щойно лорд Тайвін відійшов у Гаренхол, Болтон захопив рубіновий брід і роздоріжжя. У нього десять тисяч війська. Я послав Гелману Толгарту наказ приєднатися до нього з залогою, яку Роб лишив у Близнючках...

— Едмуре, Роб лишив цих людей, щоб утримувати Близнючок і не дати лорду Волдеру зрадити нас!

— Він і не зрадить,— уперто мовив Едмур.— Фреї мужньо билися в Лопотючому лісі, а сер Стеврон, ми чули, загинув на Волоброді. Сер Райман і Чорний Волдер і всі решта зараз із Робом на заході, Мартин чудово прислужився нам як розвідник, а сер Первин супроводжував тебе до Ренлі. Боги праві, чи можна від них