Зачарований хутір - Валерій СЛОБОДА

Ось і настав той призначений день для походу на сірих. Сформовані загони були проінструктовані в своїх діях і розставленні по місцях. Димонагнітальні машини вже диміли і чекали на команду Зораста. В лісі настала зловісна тиша. Така тиша настає завжди перед боєм. Стає так тихо, що чути як б’ється власне серце. Максим також стояв і слухав стук власного серця, яке билося все гучніше чи то від тривоги, чи від страху бути зупиненим навіки. Результат бою завжди непередбачений, або переміг, або переможений і битися тут доведеться не за кубок чи медаль, а за життя.

Зораст підняв руку, щоб привернути до себе увагу і всі приготувалися почати бій. Максим наклав стрілу на тятиву і прицілився в очікуване місце вилазки сірих. Рука Зораста різко опустилася вниз і хлопці хутко виважили люк лазу сірих, всунувши туди рукав димової машини. Сира глиця соснової лапки, яку кидали на жар давала чимало їдкого диму. Машина була оснащена двома ковальськими міхами. Менші міхи роздували жар, не даючи йому згаснути, більш потужніші міхи всмоктували дим і під тиском крізь шкіряний клапан нагнітали його в рукав. Через хвилин десять один із воїнів помітив, що за п’ятдесят метрів від лазу з-під корча вгору потяглася цівка диму. Підхопивши другу димову машину, хлопці кинулися до корча, з-під якого вже добряче курило.

Після години нагнітання, виявили ще декілька лазів, з яких курив дим, але, на диво, ніхто з тих лазів не вискакував, закашлявшись від диму. Зораст, отетеріло глипаючи на димлячі купини і корчі, пробасив:

– А щоб їх лихе взяло! Вони що, димом можуть дихати?

– Виходить, що можуть, або їх там немає… – задумавшись, мовив Ярон.

– А куди ж вони в лиха поділися? Чи може вони й насправді такі розумні, що шпигували за нами? Що скажеш? – сипав питаннями Зораст.

– Або їх хтось попередив, – підійшов і втрутився у розмову Максим, і він розповів, як напередодні натрапив на зустріч з кимсь із магічної сфери.