Зачарований хутір - Валерій СЛОБОДА

– Он як!? Я бачу, Корзо, що тобі вже набридло бути моїм помічником, і ти вже нагострив зуби, щоб вгризтися в моє горло!? – спалахнув гнівом старійшина.

– Я не голодний, щоб гризти твою горлянку, але в ім’я Дари… Бороку, ти добре знаєш, що тебе може чекати… – пом’якшивши тон, Корзо забрався з хати.

– Знаю, знаю, – відмахнувся від нього Борок, мов від надоїдливої мухи.

Біля лазу сірих Зораст ретельно вивчив місцевість і зробив стратегічні позначки, де поставити лучників й інших воїнів для вдалої битви з найменшими втратами. Онік з Максимом обстежили навколишні кущі, зарості та інші підозрілі до лазів об’єкти ландшафту. Тихенько поспілкувавшись, хлопці дійшли згоди, що робити далі.

Час нападу вирішили відкласти на декілька днів, щоб дати сірим заспокоїтися і втратити пильність. Напевно, втікач вже встиг сповістити своїх, як він втік, і на що здатні люди в поселенні. Та й самим потрібно було продумати все до дрібниць, і як слід підготуватися. Тож, погодивши з майстрами конструкцію димонагнітального приладу, Максим подався до своєї землянки.