Золотий маг. Книга 1. Зерно - Микола Олександрович Бакума

— Гаразд, поки залишимо в спокої мага. Ми знайшли тіло одного з жителів села. Ніби звати Бужук. Може, ви знаєте що з ним сталося?

— Так, звичайно, знаю. Це ж тут якраз і сталося. Я не бачив, як все почалося. Але кажуть, що один з двох чужинців, які зупинилися на вечір в таверні, щось неприємне сказав Бужуку, який сидів за сусіднім столом. А далі я вже все бачив. Бужук з кулаками кинувся на цих двох. Він же чолов’яга здоровий. І навіть одному встиг в морду дати. Другий відразу меч вихопив та на Бужука поліз. Бужук за свій меч вхопився. Почалася бійка чимала. Усе мені тут поперевертали. І головне, що ніхто не міг підійти заспокоїти. Вони мечами махали направо-наліво. Потім вліз й другий чужинець. Загалом удвох вони завалили Бужука. Але і він встиг їх порізати. Крові було чимало. Поки бігали за місцевим знахарем, так всі троє й померли.

— Що ж ти казав, що нічого дивного не відбулося за останній час?

— Та у нас бійки часто бувають. Чоловіки понапиваються і лізуть битися. Правда, щоб так до смертовбивства… Такого давно не було.

— А Бужук був таким хуліганом, що одразу в бійку кидався?

— Та ні. Здоровий був чолов’яга. Міг на підпитку кулаками помахати, але дуже рідко. А тоді ніби з ланцюга зірвався. Та й чужинці зазвичай у нас тихо поводяться.

У цей момент за стіл повернулися командер і Магістр Весел.

— Щось знайшли? — запитав Нік.

— Ні, порожньо. У кімнаті все прибрано, речей їх не залишилося, — відповів командер.

— Заклинання або якісь магічних дій в кімнаті не проводили, — продовжив маг.

— Ясно. Ну, тут сплив епізод з нашим трупом Бужуком. Господар розповів, що в таверні була бійка. Троє загиблих. Але, що дивно, було двоє чужинців. Та й Бужук цей, зі слів господаря, хлопець досить спокійний. А чи не міг наш маг цьому всьому посприяти? Господарю, а під час бійки маг був у залі?

— Так, був. Сидів, як завжди, за цим столом. Але я не можу сказати, робив він щось чи ні. Я за бійкою дивився.

— Справді дивно. На порожньому місці бійка та ще й з вбитими. Я думаю, що точно застосовувалися заклинання впливу, — висловив припущення Магістр Весел.

— Ну, раз таке може бути, то звучить і виглядає правдоподібно. І тоді зрозуміло, чому зчепилися мирні люди, та ще так жорстоко, аж до смерті, — зробив висновок командер, ніби у нього в голові склалася вся картинка.

— Професоре, але це ж був чорний маг. Некромант. Як він міг використовувати заклинання срібних? Заклинання впливу? — здивувався учень.

— Ніку, це ми вирішили, що він чорний маг. Може, у нього були і здатності до інших видів магії. Хоча я не пам’ятаю випадку, щоб було таке суміщення. Темної магії зі світлими видами. І взагалі, можливо, це були два маги. Ми ж знайшли сліди другої людини на місці події. Та й господар таверни підтверджує, що з магом була дівчина. Можливо, це вона маг.

— Якби вона була магом і використовувала заклинання управління, то думаю, що ви б точно це відчули.

— Це так. Тут знову застосовувалася така безбарвна магія, як і на галявині.

— Рятуйтеся! Вони йдуть! Йдуть за нами! — пролунав моторошний крик в таверні.

Один з відвідувачів злякано кричав. Потім, перевернувши стіл, кинувся на вулицю.

— Господарю, хто це і що він таке кричав? — кинув запитання командер й схопився з-за столу, оголюючи меч.

— Не звертайте уваги, панове, — почав заспокоювати їх господар. — Це наш, місцевий. Він останнім часом зовсім з розуму вижив. Він у нас наглядач на місцевому кладовищі. Донедавна ніби нормальний був. А пару днів тому неначе здурів. Бігає по селу і кричить, що мертві з могил повилазили та на село нападають. Напевно, вино зовсім йому розум занапастило.

— А може, не такий він вже навіжений? — тихо сказав про себе Нік. — Може, він якраз і бачив вихід нашої чудової команди нападників. Треба йти перевіряти. Господарю, покажеш дорогу на місцеве кладовище?

— Та що там дивитися? Могили як могили. Ось синок мій проведе й покаже дорогу.

Кладовище на вигляд було тихим і мирним, як і мало бути. Цілком доглянутим. Сина шинкаря відпустили заздалегідь, тому з темряви величезного воза на світло вийшов Атавхаї. Солдати і офіцери, хоч і намагалися не показувати страх перед демоном, але поруч з магами, як і раніше, ризикнув стояти тільки один командер Ластерк.

Нік, Касталатус і Ластерк трохи відстали, щоб дати можливість старшим магам спокійно розпочати свою роботу. Сонце освітлювало дві фігури, застиглі одразу за воротами цвинтаря. Як же смішно виглядали поруч один з одним ці два маги. Сутулий крихітний дідок Магістр Весел і біля нього величезна скеля з рогами на голові. Кожен з них вже закрив очі і шепотів свої заклинання.

Минуло кілька хвилин й перша розвідка заклинаннями закінчилася. Маги покликали інших.

— Ну що. Я відчуваю заклинання, які тут використовували, — почав Атавхаї. — 3 десяток піднятих мерців. Трохи неупокоєних могил. Мабуть, маг не зміг або не захотів піднімати більшу кількість. Ось вони й ворушаться, потривожені заклинаннями. Я потім напишу королівському магу, щоб прислали сюди Некромантів заспокоїти повністю це кладовище. Бо рано чи пізно виберуться ці гади і біди нароблять місцевим. Поки все. Треба шукати місце, де чорний Некромант творив магічні ритуали. Що у тебе, Веселе?

— Тут