Золотий маг. Книга 1. Зерно - Микола Олександрович Бакума

— Атавхаї, я з професором і Ластерком сходжу в таверну, порозпитую про нашого мага, — ледве стримуючи бажання придушити візника, видавив із себе Нік. — Ти поки почекай нас тут. Не варто так відразу лякати всіх місцевих.

— Добре, — погодився демон. — Але як будуть мовчати або брехати — кличте. Я їм швидко язики порозв’язую.

Таверна була схожа на ту, яку Нік вже бачив по дорозі в Школу, і саме так її описували письменники в земних книгах. Невеликий зал, з рядами столів по обидва боки, що закінчується стійкою, за якою стояв дебелий господар та стежив за роботою офіціанток. Не дивлячись на те, що час був вже не для сніданку, але ще й не обідній, в таверні вже сиділи з десяток відвідувачів, а деякі були добряче п’яними та створювали чимало шуму. Розслідувачі одразу попрямували до господаря, чим тільки налякали і збентежили його.

— Я командер Ластерк з Оера, — одразу офіційно представився командер, чим ще більше налякав бідного господаря. — Ми тут з приводу розслідування однієї важливої справи. Нам потрібно поставити вам кілька запитань. Є де поговорити, а то тут занадто багато людей і шуму?

— Так більше й ніде. На кухні мало місця і так само галасливо, в коморі ми не помістімося, — відповів господар та, виглянувши у зал, закричав на відвідувачів: — Ану тихо! Чого ви такий гамір влаштували? Зараз вижену всіх!

— Зачекайте, — зупинив всіх професор Весел. — Не треба нікуди йти. Давайте сядемо за другий стіл з правого боку.

— Ви щось відчули, Магістре? — запитав учень.

— Поки нічого конкретного. Невеликий магічний слід. Мені треба його вивчити. А ви з Ластерком тим часом розпитайте господаря.

— Добре, давайте займемо цей стіл, — скомандував Ластерк.

— Може, панове чогось бажають випити або поїсти? — запобігливо запитав переляканий господар. Він все ще не розумів, що знадобилося від нього таким важливим і серйозним гостям зі столиці.

— Ні, нічого не треба. У нас мало часу, — відмовився за всіх командер.

Вони сіли за стіл. Весел всівся на певне місце, закрив очі й почав шепотіти заклинання, чим ще дужче налякав бідного господаря. Ластерк і Нік сіли навпроти нього. Настала невелика пауза. Командер забарився, не знаючи, що запитати у господаря. Але в результаті зміг видавити з себе запитання.

— Скажіть чи було щось незвичайне за останні пару днів у вас в селі?

— Та ні все як завжди. Нічого особливого, — відповів той.

Знову настала пауза, тому Нік вирішив взяти ініціативу в свої руки. Він уже визначив для себе, про що варто було розпитати власника таверни.

— Скажіть, ваша таверна єдина в селі чи є ще заїжджі двори?

— Ні, більше немає. Моя таверна одна.

— Добре. Тоді згадайте, чи жив у вас останнім часом який-небудь маг? — продовжував розпитувати учень.

— Я не можу стверджувати точно, але мені здалося, що був один маг. Він, правда, не представився магом, та й одяг був на ньому не як у всіх магів, але поводився він, як маг. Та ще весь час на руках у нього були кільця і браслети, як у жінки. Я й подумав, що він маг.

— Коли він був тут?

— Ну, три дні тому приїхав. А вчора рано вранці виселився. І більше я його не бачив.

— Щось незвичайне за ці дні ви за ним не помічали?

— Та ні. Правда, незвично було вже те, що він у нас оселився. Адже приїхав в обід. Спокійно міг до столиці доїхати. А він залишився. Та ще й на два дні. А так нічого дивного.

— Він був один? І може, до нього хтось приїздив або зустрічався з кимось?

— Був не один, а з молодою дівчиною. Дуже красивою. Незвичайна така краса. У нас в селі таких гарних ніколи не було. А ось, щоб зустрічався з кимось… Цього я не бачив. Він завжди сідав за цей стіл, на те саме місце, де сидить зараз шановний маг, — господар глянув на Магістра Весела, який залишався в трансі і вимовляв заклинання. На всяк випадок, подалі відсунувся від мага та продовжив розповідь: — У таверні точно до них ніхто не підходив. А от у селі… Цього я не знаю. Вони вдень надовго йшли кудись. А ось що ще дивного я помітив. Не знаю, куди вони ходили, але весь час поверталися з чобітьми сильно вимазаними брудом. Доньці доводилося довго чистити їх взуття.

Раптово Магістр Весел припинив шепотіти заклинання, стрепенувся й розплющив очі.

— Нічого, — мовив він і багатозначно замовк.

— Що значить нічого? — не витримав цієї паузи Нік. — Ви ж сказали, що відчули слід застосування магічних заклинань.

— Так, відчув. Тут точно були виконані заклинання. Але знову застосовувалася безлика магічна сила. Він знову використав один з магічних предметів для активації заклинання. Чомусь цей маг дуже ретельно замітає сліди.

— Добре. Якщо тут більше нічого неможливо дізнатися, може, ви з командером сходіть і огляньте кімнату, в якій жив маг? Можливо, там хоч якісь сліди залишилися? — раптом вирішив Нік. — Господарю, може хтось провести їх у кімнату, де жив цей дивний гість? А ми з вами продовжимо пригадувати.

— Так, звичайно. Зараз служниця відведе, — сказав він і махнув комусь рукою.

Коли маг та командер пішли, Нік продовжив розпитувати