Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно! - Олена Гриб

Настав час зробити дурницю? О, дуже багато дурниць! Я остання відьма, чи не так?

– Рено, не треба! – Гент першим помітив, що зі мною діється щось дивне. – Рено! Прошу тебе! Рено!

Сподіваюся, він побачив мій вдаваний прощальний поцілунок…

І пейзаж змінився.

Маргет стояв біля входу в усипальницю і дивився на темне небо, де Рун поспішав назустріч Рунні. Якоїсь миті йому здалося, що місяці пришвидшились, але він відкинув безглузді думки. Ще не народився той, хто керує світилами! Навіть богам це не під силу, що й казати про магів?

– Пане!

Худий, обвішаний брязкальцями ельф (один з тих, кому блиск золота затьмарює сяйво сонця) вискочив із арки і заклопотано втупився в Маргета величезними блискучими очима. Така поведінка було зовсім не характерна для стриманого і трохи божевільного не-людя, тому горець вирішив, що справа серйозна.

– Чого тобі? – Майбутній бог щиро вважав, ніби ті покидьки Мелосу, яких він підібрав, розуміють тільки грубість.

– Пане! – голос підручного зривався на писк. – Все готово, але я хвилююся!

У Маргета відлягло від серця. Колись він так само місця собі не знаходив напередодні обряду… колись… давно вже немає того честолюбного хлопчини. Але хто дав право наброду лізти до повелителя зі своїми душевними стражданнями?!

– І що, по голові тебе погладити? До серця притиснути?

– Ні. – Ельф сарказму не оцінив, підтверджуючи теорію без п’яти хвилин бога про відсталість низів суспільства – як людського, так і не-людського. – Прошу вас, повторіть послідовність дій, щоб я все перевірив ще раз.

Який старанний! Мабуть, заздалегідь готує місце у свиті. Гаразд, і підлабузництво потребує заохочення. Нехай бігає, висолопивши язика, якщо досі не зрозумів, що у хробака немає шансів стати другом пана. Навіть якщо він переживе цю ніч!

– Коли місяці наблизяться один до одного на відстань долоні, візьмеш клуську дудку. Спрямуєш гномів у вогняну чашу, та не смій їх зовсів одурманювати! Мені потрібно багато болю, запам’ятай. Я прийду, коли підземелля наповниться душами… Потім прослідкуєш, щоб лава текла по жолобу до полонених. І все. Зрозумів, довговухий тупню, чи ще раз повторити? Хіба це складно?

– А ви не боїтеся, пане, що…

Невезучий ельф стрімголов скотився зі сходів.

– Я нічого не боюся! Ні вашого обожнюваного Лана, ні підлих відьом! Іди!

– Рун, пане…

– Що ще?!

– Рунна…

Маргет підняв голову і здивовано моргнув. Бесіда з боягузливим телепнем тривала довше ніж він очікував. Місяці майже зустрілися!

– Швидко вниз!

– Може, завтра, па…

– Вниз! Завтра не буде!

Відкласти до завтра? Ну ні! Наступний день сили за календарем світу нічних настане через рік, а чекати горець не міг. Занадто багато зусиль докладено, занадто багато ворогів нажито… Він не був надмірно самовпевненим і розумів: іншого шансу не випаде.

Яскравий світлий диск Руна здавався величезним поруч із маленькою плямистою Рунною. Вони сходилися надто швидко, немов домовившись порушити всі плани.

Маргет кинувся в усипальницю. Він летів як на крилах, не помічаючи нікого і нічого навколо. Прольоти мелькали один за одним, світляки висвітлювали величезні зали, в яких уже не було жодного гнома, а знизу чітко лунало багатоголосе виття жителів підземного світу, що згорали живцем.

От і все. Він устиг. Навколо вогняної чаші літали безліч різнокольорових душ (дивно, горець вважав, що вони невидимі). Лава тонкою цівкою текла в кам’яний мішок, де чекали своєї долі представники всіх рас. Останній гном відчайдушно верещав, але не міг противитися звукам «гномоловки», як її називав клуський помічник, і йшов у розпечену в’язку масу. Ідеальне місце сили! Тепер залишилося почекати, поки кров землі поглине жертв і подарує владу над ними та над їхніми расами.

Ще трохи… Лава хоч і тече повільно, проте досить дотику до неї, щоб стати її власністю.

Спочатку Маргет хотів вчинити з полоненими гуманніше, як із гномами, проте після деяких роздумів зрозумів – це занадто просто, особливо для проклятого Дайлена. І для гордячки, яка називала себе оркою. Він же міг помилувати не тільки її, а й усю расу зеленошкірих! Невдячне стерво. Нічого, це спочатку вони смішно підстрибуватимуть, рятуючись від рідкого вогню, а потім загрузнуть і…

– Пане! – приємні думки «бога» перервав грубий бас одного з підручних. – Пане, прокинься!

– Що? – Маргет не відразу зрозумів, у чому річ. – Хто вона?.. – здивувався відверто. – Звідки?

– Сиділа в кутку і так дивно на вас дивилася, що ми запідозрили недобре. Та й ви чомусь не почали обряд…

– Що?! Як це не почав? А гноми? А…

– Гноми готові, жолоб спрямований. Накажете починати? Рун і Рунна давно вже зустрілися.

Такого виття підземелля Сім’ї не чули ніколи. Горець не був дурнем і відразу усвідомив поразку.

Напевно, це неймовірно боляче – зрозуміти, що тебе обвели навколо пальця в справі, заради якої ти жив.