Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно! - Олена Гриб
– Ніхто не здатний створювати портали у світі гномів, окрім самих гномів, Няве, – м’яко зауважила орка. – Може, твої духи краще поговорять із кимось іншим?
– Ні, їм приємно спілкуватися саме зі мною. І вони хотіли б повторити: якщо тут не можна створювати портали, то як ми всі тут опинилися?
Схоже, це питання спало на думку не тільки мені. Чудово, нехай краще розмірковують про щось корисне, ніж стогнуть про гірку долю!
– Пам’ятаєш фортецю? – слова Керьяла застали мене зненацька. – Невелика зовні, величезна всередині… як будинок Сім’ї. Маргет вміє працювати з простором, це його дар. Тут щось схоже. Не питай, як він це робить, я не знаю. Треба привести до тями мага, Навагреме. Нехай він розбереться.
– Маг? – задумливо перепитав я.
– Так, хлопчисько ніяк не отямиться, – підхопила Дара. – А що духам від нього треба? Дайлен каже, він трохи неврівноважений, до того ж принц.
Досі мені було відомо лише про одного принца з магічними здібностями!
– Арголін!
– Тихіше, маленький мій, – почала клопотати орка, – не кричи. Невже духи про нього чули?
– Духи його терпіти не можуть, але вважають, що він вміє робити не тільки паскудства. Треба його розтуркати!
– Ну-ну. – Судячи з надмірно пильного погляду вожака Сім’ї, моїм словам він перестав вірити ще в Мелосі.
Втім, це були його особисті проблеми.
