Володар Перснів. Частина третя. Повернення короля - Джон Рональд Руел Толкін
Додаток Ґ
Письмо та правопис
І
Вимова слів і власних назв
Вестрон, або спільну мову, повністю передано українськими відповідниками. Тож усі гобітські імена та специфічні слова слід передавати згідно з правилами цієї мови: наприклад, прізвище Bolger українською звучатиме Виприн, а слово mathom перегукується з fathom, де th передається українською як т — метом.
При транскрибуванні стародавніх написів прагнулося з педантичною точністю відтворити оригінальні звуки (наскільки їх вдалося визначити) і водночас створити слова та назви, які зручно було б писати сучасними літерами. Високоельфійська квенья, наскільки це дозволяють притаманні їй звуки, за вимовою максимально наближена до латинської. З цієї причини в обох ельдарських мовах літера с має перевагу перед k[71].
А тим, кого зацікавили такі філологічні деталі, пропонуємо переглянути наведені нижче положення.
Приголосні
С завжди вживається як k, навіть перед е та і, а відтак передається українським к: celeb — «срібло» — слід вимовляти як келеб.
CH вживається тільки на позначення звука, який чуємо у слові bach (у німецькій чи валійській мовах), а не в англійському church, тому українською його слід вимовляти як х, а не як ч. У мові Ґондору цей звук — за винятком прикінцевої позиції та позиції перед t — став слабким і наблизився до h (г українською). Цю зміну можна простежити в кількох назвах, як-от Rohan, Rohirrim — Рогам, рогірими (Імрагіл є нуменорським іменем).
DH позначає дзвінкий (пом’якшений) th, як в англійському these clothes (близьким в українській мові є звук д). Як правило, за звучанням він споріднений із d, як у синдарському galadh — «дерево», що можна порівняти з квенійським alda; проте іноді є похідним од n+r, як у слові Caradhras — «Червоноріг»: од caran-rass.
F переважно позначає f(і передається українським ф).
G звучить лише як g в англійському give, get, а відтак позначається українським ґ; gil — «зірка» — в таких назвах, як Gildor, Gilraen, Osgiliath, також передається як g в англійському слові gild (себто ґ, а не дж), а тому слід вимовляти Ґільдор, Ґільрен, Осґіліат.
Н якщо не входить до складу звукосполучень із іншими приголосними, то звучить як h в англійських house, behold і українською передається як г. Квенійське звукосполучення ht звучить як cht, подібно до німецького echt, acht (і передається українським хт): наприклад, Telumehtar — Телумехтар — «Оріон»[72]. Див. також: СН, DH, L, R, TH, W, Y.
I на початку слова перед іншим голосним передається приголосним звуком у (й українською), як в англійських you, yore, винятково в синдарській мові: Ioreth, Iarwain — Йорет, Ярвайн. Див. Y.
К вживається у власних назвах, які походять не з ельфійських мов, і передається так само, як с (українською к); відтак kh вживається на позначення того самого звука, що й ch (укр. х) в орківському імені Grishnakh (Ґрішнах) чи в адунайському (нуменорському) Adûnakhôr (Адŷнахôр). Щодо ґномівської (кгуздульської) мови дивись примітку нижче.
L більш-менш відповідає звичайному англійському І (українською л) на початку слова, як у let. Проте в позиції між е, і та приголосним або вкінці слова після е, і цей звук дещо «палаталізується» (ельдари, ймовірно, транскрибували б англійські bell, fill як beol, fiol). Приглушений варіант І передається звукосполученням LH (воно зазвичай походить від початкового sl-). У мові квенья (архаїчній) це звукосполучення передавали на письмі як hl, але у Третю Епоху вже зазвичай вимовляли як I[73].
NG передає два звуки (нґ українською), як в англійському finger, окрім прикінцевої позиції, де вимовляється, як в англійському sing (н носовий). Останній звук також первісно побутував в мові квенья, та його транскрибували як п (у Noldo — нольдо) — відповідно до правил вимови, які існували у Третю Епоху.
РН звучить так само, як англійське f(а відтак і ф українське). Вживається: а) якщо літера f стоїть наприкінці слова, як у alph — альф («лебідь»); б) якщо звук f споріднений чи походить од р, як у i-Pheriannath (perian) — і-феріаннат (періани — «півмірки»); б) у середині кількох слів, де він репрезентує довге ff (похідне від рр), як в Ephel — ефель («зовнішня огорожа»); і г) в адŷнайській мові й у вестроні, як у Ar-Pharazôn — Ар-Фаразôн (pharaz — «золотий»).
QU вживалося на позначення дуже поширеного в мові квенья звукосполучення cw (українською кв), якого немає в синдарській.
R у всіх позиціях передає вібрантне r (р українською); цей звук не асимілювався перед приголосними (як в англійському part). Припускають, що орки та деякі ґноми вживали задній чи увулярний r — звук, який ельдари вважали огидним. RH передає глухий r (зазвичай він походить од давнішого початкового sr-). У мові квенья це звукосполучення на письмі передавали як hr. Порівняй L.
S завжди глухий, як в англійському so, geese (передається українським с); звука z (українською з) у сучасних квенійській і синдарській мовах немає. SH, з’являючись у вестроні, у ґномівській і в орківській мовах, передає звук, подібний до англійського sh (ш українською).
ТН передає глухий th, як в англійському thin cloth (українською транслітерується як т). В усній квеньї цей звук перетворився на s, хоча на письмі його продовжують передавати різними літерами: квенійське Isil — Ісіл, синдарське Ithil — Ітіл («Місяць»).
TY передає звук, який, імовірно, подібний до t (українською т) в англійському tune. Він походив головно від с або від t+y. Зазвичай саме цим звуком носії мови вестрон заміняли англійський звук ch, поширений у їхній мові. Порівняй HY в гаслі Y.
V звучить як англійське v (українською в), але не вживається наприкінці слова.
W звучить як англійське w (українською в). HW позначає приглушений варіант w, як в англійському white (у північній вимові). У мові квенья цей звук нерідко трапляється на початку слів, хоч у цій книзі, здається, таких прикладів немає. При транскрибуванні квенійських слів використано і v, і w, незважаючи на те, що в латинській, до якої за вимовою подібна квенья, вони асимілювалися, — бо обидва ці різні за походженням звуки таки існували
