Повернення короля - Джон Рональд Руел Толкін
ІІ
ПРАВОПИС
Усі шрифти й літери, що їх використовували у Третю Епоху, мали в основі ельдарське коріння та були на той час уже дуже давніми. Вони досягли стадії цілковитого абеткового розвитку, та в ужитку побутували і ще старіші форми шрифтів, у яких лише приголосні позначали повноцінними літерами.
Абетки були двох основних і незалежних за походженням типів: тенґвари, або тûвu, що доречно перекладати як «літери»; та кертари, або керти, що варто перекладати як «руни». Тенґвари було призначено для писання пензлем чи пером, а прямокутні форми написів при їхньому використанні завдячували своєю появою рукописним формам. Кертари було призначено та використовувано головно для видряпування чи викарбовування написів.
Тенґвари – давніші; їх розробили нольдори – найвправніший у таких справах ельдарський рід – іще задовго до свого вигнання. Найдавнішими ельдарськими літерами – тенґварами Руміла – в Середзем’ї не послуговувалися. Пізніші літери – тенґвари Феанора – були здебільшого його власним винаходом, хоча де в чому він таки скористався Руміловими літерами. Вигнанці-нольдори принесли їх у Середзем’я, завдяки чому з ними познайомилися едайни та нуменорці. У Третю Епоху ареал поширення цих літер майже збігався з тією територією, де побутувала і спільна мова.
Керти вперше у Белеріанді винайшли синдари, тривалий час використовуючи їх лише для написання імен або стислих хронік на деревині чи на камені. Таке походження зумовило їхню кутасту форму, що дуже нагадувала форму рун, відомих у наш час, хоча відрізнялася від останніх деталями, а літери мали цілком інакше розташування. Простіша та давніша форма кертів у Другу Епоху поширилась у східному напрямку і стала надбанням багатьох народів: людей і ґномів, навіть орків, – кожен із яких змінив її відповідно до своїх потреб і згідно зі своїми уміннями чи їхньою відсутністю. Одну з таких простих форм продовжували використовувати люди з Долу, а подібну до неї – рогірими.
Проте у Белеріанді ще до закінчення Першої Епохи керти – почасти під впливом нольдорських тенґварів – було перероблено й удосконалено. Найбагатша та найбільш упорядкована форма керт була відома як Деронова абетка, бо, згідно з ельфійським переказом, вважали, що їх винайшов Дерон – менестрель і хранитель премудрості при Королі Тінґолі з Доріату. Ельдари не розробили справжніх скорописних шрифтів для Деронової абетки, бо на письмі вживали Феанорові літери. Ельфи Заходу здебільшого взагалі відмовилися від використання рун. Однак у краю Ереґіон Деронова абетка прижилась і звідти потрапила до Морії, де стала найулюбленішим алфавітом ґномів. Відтоді вони постійно послуговувалися ним, і разом із ними він потрапив на Північ. Тож опісля його частенько називали Анґертас Морія, або Довгорунні ряди Морії. На письмі ґноми користувались усіма відомими шрифтами, і багато представників цього народу дуже вправно писало Феаноровими літерами; та для власної мови вони обрали керти, розробивши для них рукописні форми.
і
Феанорові літери
Нижче в таблиці наведено офіційний книжний варіант усіх літер, які побутували на Західних землях у Третю Епоху. Порядок літер – найбільш поширений у той час і такий, у якому зазвичай літери читали вголос.
Шрифт цей не був за природою «абетковим», тобто низкою випадкових літер, кожній із яких надано певне значення та які слід читати в усталеному порядку, незважаючи ні на їхні форми, ні на функції[78]. Він був радше набором приголосних знаків, подібних за формою та за стилем, які за вибором чи за домовленістю можна було застосовувати на позначення звуків тих мов, що їх досліджували (чи створювали) ельдари. Жодному з цих знаків не були притаманні визначені властивості; проте поступово між літерами почали проступати певні зв’язки.
Феанорова система містила двадцять чотири первісні літери (1–24), розміщені чотирма темарами (рядами), кожен із яких мав шість тьєллерів (ступенів). Окрім того, були ще й «додаткові літери», прикладами яких є наведені в таблиці номери 25-36. З них лише 27 і 29 є в повному сенсі окремими літерами, а решта – це видозміни інших знаків. Існувала також певна кількість техтарів (знаків) різноманітного призначення. У таблиці їх не наведено[79].
Усі первісні літери утворювалися з допомогою телко (основи) та луви (дуги). Форми, які ми бачимо під номерами 1-4, вважали стандартними. Основа могла бути підвищеною, як у 9–16, чи вкороченою, як у 17-24. Дуга ж могла бути розімкнутою, як у І та у III рядах, або зімкнутою, як у II та у IV; і в кожному з випадків вона могла подвоюватись, як у 5-8.
Теоретична свобода вжитку літер у Третю Епоху зазнала змін і перетворилася на звичай, за яким І ряд, як правило, використовували на позначення дентальної серії звуків, або ж т-серії (тинкотема), а II – лабіальної, або ж п-серії (парматема). Межі застосування III та IV рядів змінювалися залежно від потреб різних мов.
У мовах на кшталт вестрону, де схожі на наші ч, дж, ш приголосні[80] були часто вживаними, для їх позначення зазвичай послуговувалися III рядом; і тоді IV ряд використовували для передання на письмі стандартної к-серії (кальматема). У квеньї, якій, окрім кальматеми, були притаманні й палатальна (тьєльпетема), і лабіальна (квессетема) серії, палатальні звуки передавали Феаноровим діакритичним знаком, що означав «наступний й» (зазвичай це була підбуквена крапка), тоді як IV ряд застосовували на позначення кв-серії.
У межах цих узагальнених правил ужитку літер можна було також виокремити кілька основних співвідношень. Стандартні літери зі ступеня 1 застосовувано для позначення «проривних приголосних звуків»: т, п, к тощо. Подвоєння дуги вказувало на участь «голосу»: відтак якщо 1, 2, 3, 4 = т, п, ч, к (або т, п, к, кв), тоді 5, 6, 7, 8 = д, б, дж, ґ (або д, б, ґ, ґв). Підвищення основи вказувало на те, що приголосний перетворювався на «спірант»: отже, зважаючи на згадані вище характеристики ступеня, ступінь 3 (9–12) = т, ф, ш, ч (або т, ф, кг, кгв/гв), а ступінь 4 (13-16) = д, в, ж, ґг (або д, в, ґг, ґгв/в).
Первісна Феанорова система також мала ступінь із подовженими основами, і подовження
