Повернення короля - Джон Рональд Руел Толкін
Ступінь 5 (17-20) зазвичай застосовували на позначення назальних приголосних: зокрема, 17 і 18 найчастіше позначали відповідно н та м. Згідно з означеним вище принципом, ступінь 6 повинен був передавати оглушені носові звуки; але тому що такі звуки (для прикладу їх можна прирівняти до валійського nh чи до давньоанглійського hn) у мовах, про які нам ідеться, траплялися дуже рідко, ступінь 6 (21-24) вживали на позначення найслабших, або «напівголосних», приголосних у кожній зі серій. Він складався з найменших і найпростіших форм первісних літер. Відтак 21 доволі часто вживали на позначення слабкого (невібрантного) р, що первісно був поширений у квеньї та в системі тієї мови вважався найслабшим приголосним серед тинкотем; 22 широко вживали на позначення в; коли ІІІ ряд використовували на позначення приголосних палатальної серії, то 23 зазвичай уживали на позначення й[81].
Тому що деякі приголосні зі ступеня 4 мали тенденцію вимовлятися як слабкі та наближатися чи зливатися з відповідними приголосними ступеня 6 (як про це йшлося вище), багато з цих літер утратило свою чітку функцію в ельдарських мовах; і саме з них здебільшого походять ті літери, які згодом почали вживати на позначення голосних.
Заувага
Стандартне передання на письмі мови квенья відрізняється від описаного вище. Ступінь 2 застосовували для позначення нд, мб, нґ, нґв, і всі ці звуки були часто вживаними, адже б, ґ, ґв існували тільки в такому поєднанні, тоді як на позначення рд, лд вживали спеціальні літери 26, 28 (для позначення лв, а не лў багато мовців, особливо ельфів, уживало лб – на письмі це передавали з допомогою комбінації 27+6, бо поєднання лмб було неможливим). Подібно до цього ступінь 4 вживали на позначення надзвичайно поширених звукосполучень нт, мп, нк, нкв, адже в мові квенья не було д, ґг, ґгв, а на позначення в застосовували літеру 22[82].
* * *
Додаткові літери. № 27 був універсальним знаком на позначення л. № 25 (за походженням – видозміна 21) позначав «повний» вібрантний р. №№ 26, 28 були їхніми видозмінами, їх досить часто вживали на позначення приглушених варіантів р (рг) і л (лг) відповідно. А от у квеньї їх використовували на позначення рд і лд. 29 відтворював с, а 31 (із подвійним завитком) – з у тих мовах, де цей звук був необхідним. Інвертовані форми, 31 і 32, хоча їх і могли вживати як окремі знаки, для зручності написання використовували тільки як варіації 29 і 30, тобто здебільшого їх писали разом із накладеним техтаром.
№ 33 за походженням був різновидом літери, що позначала іншу (слабшу) форму 11; у Третю Епоху його найчастіше використовували на позначення г. 34 вживали (якщо вживали взагалі) головно на позначення приглушеного варіанта в (гв). 35 і 36, якщо їх вживали на позначення приголосних, зазвичай передавали й та в відповідно.
* * *
Голосні звуки здебільшого передавали техтарами, які розташовували вгорі над приголосним. У таких мовах, як квенья, де більшість слів закінчувалася на голосний, техту ставили над попереднім приголосним; у мовах на кшталт синдарської, де більшість слів закінчувалася приголосним, її ставили над наступним приголосним. Якщо у слові не було приголосного в належній позиції, то техту ставили над «коротким носієм», що найчастіше мав вигляд безкрапкового і. Справжніх техтарів, які в різних мовах уживали як знаки на позначення голосних, безліч. Найбільш поширені, які зазвичай використовували для передання е, і, а, о, у (різноманітних), показано в наведених прикладах. Три крапки, що їх найчастіше використовували для позначення а у формальному письмі, у скорописах набували різних стилів, часто вживали щось на кшталт циркумфлекса[83]. Одна крапка й «акут» часто позначали і та е (втім, у певних видах письма вони ж позначали е та і). Завитки вживали для позначення о та у. У написі на Персні завиток, розімкнутий праворуч, передає у; на титульній сторінці він же позначає о, а завиток, розімкнутий ліворуч, – у. Перевагу надавали завитку, розімкнутому праворуч, а його вжиток залежав од потреб мови: у чорномові, наприклад, звук о був рідкісним.
* * *
Довгі голосні зазвичай позначали, розташовуючи техту на «довгому носії», який найчастіше мав вигляд безкрапкового j. Але довготу звука могла позначати і подвоєна техта. Рідше її передавали також із допомогою завитків чи подеколи й «акута». Дві крапки найчастіше вживали на позначення наступного й.
Напис на Західній брамі Морії є прикладом так званого «повного письма», де голосні звуки передано окремими літерами. У ньому показано всі літери, що їх уживали на позначення голосних у синдарській мові. Слід наголосити на вживанні № 30 для позначення голосного і, а також передання дифтонгів через техту для позначення наступного й понад голосною літерою. У цьому варіанті знаками для передання наступного в (потрібного для позначення звукосполучень ау, ав) були у-завиток чи його видозміна ~. Та дифтонги досить часто писали повністю, ніби у транскрипції. У такому разі довжину голосного позначали «акутом», який називали андайт – «довгий знак».
Як уже було зазначено, крім техтарів, були ще й інші знаки, покликані скоротити процес письма, і вони головно передавали найпоширеніші комбінації приголосних, що відкидало потребу писати їх повністю. Приміром, такт (знак, схожий на іспанську тильду) в позиції над приголосним часто вказував на те, що йому передують носові звуки того самого ряду (як у нт, мп чи нк); одначе той самий знак під приголосним здебільшого вказував на те, що цей приголосний довгий або подвоєний. Приєднаний до дуги гачок, спрямований униз, уживали на позначення наступного с, особливо в комбінаціях тс, пс, кс, яким надавали перевагу в мові квенья.
* * *
Звісно, про адекватний «вид письма» для відтворення української не може бути й мови. Проте певний фонетичний еквівалент можна було би розробити, ґрунтуючись на Феаноровій системі. Короткий приклад на титульній сторінці не є спробою унаочнити це. Він радше демонструє можливий результат творчого процесу когось із ґондорців, котрий вагався між значеннями літер, прийнятими в його «виді письма», і традиційним українським правописом. Легко помітити, що крапку внизу (один із методів позначення слабкого редукованого голосного) вжито тут для передання ненаголошеного і (в англомовному варіанті
