Небесний Легіон - Наталія Глушко

Площа Ксіверіасу завжди була місцем, де вирували пристрасті. Тут збиралися городяни, щоб почути новини, висловити невдоволення або просто спостерігати за черговим виступом  оратора. Але сьогодні атмосфера була іншою.

Гайрон стояв на високому кам'яному постаменті, його гострі риси обличчя спотворював гнів, а очі горіли холодним блиском. Він знову прийшов, щоб підірвати віру народу в короля, розпалити невдоволення та страх.

— Громадяни Ксіверіасу! — його голос прокотився площею, змушуючи людей направити погляд в його бік. — Ви вже знаєте, що відбулося в Грінмоланді! Ви чули, що крилаті воїни прокинулися! Хто дав їм право? Хто вирішив, що ці стародавні створіння повинні знову крокувати по нашій землі?!

Де гарантії того, що вони будуть нас захищати? Ці тварюки можуть обернутися проти нас і знищити цілу країну! Чи питали у народу дозволу на такі дії? Король не зважає на народ! Йому плювати! Лиш би своє его потішити!

Декілька людей у ​​натовпі зашепотілися. Так, новини пробудження крилатих стражів уже дійшли й до Ксіверіасу. Але цього разу щось було не так.

— Це загроза! Це небезпека для всіх нас! Ви справді хочете, щоб військо, яке спало століттями, тепер втручалося в нашу долю? Де гарантія, що вони не обернуть свою силу проти нас? А наш король... — Гайрон підняв руку, наче вершитель правосуддя. — Він мовчить! Він дозволяє цій загрозі існувати, він навіть підтримує це!

Проте замість схвальних вигуків, які він очікував почути, на площі запала тиша. Люди переглядалися між собою, але не було того вибуху емоцій, на які Гайрон сподівався.

— То що?—пролунав голос із натовпу.—Вони прокинулися, бо настав їх час. І що з того?

— Вони прийшли на допомогу Ларії, а не для захоплення нашої землі,—додав інший чоловік.

— Чому ти хочеш, щоб ми боялися?—жінка з плетеним кошиком у руках голосно задала питання.

—Якщо король уклав союз з Грінмоландом, то, може, це й на краще?

Гайрон розгубився. Ще недавно ці люди слухали його промови із запалом, підтримували його критику короля. А тепер...

— Ви не розумієте!— він знову підняв голос.

 —Це тільки початок! Якщо ми дозволимо королям робити, що їм заманеться, ми втратимо свободу! Ми...

—А що пропонуєш ти?—перебив його чоловік у темному плащі.

—Ми чуємо лише  звинувачення, Гайроне, але що ти пропонуєш?

— Я...— він затнувся, бо відповісти було нічого.

Його вплив слабшав. Люди більше не були такими легковірними. Вони бачили, що світ змінюється, що війна не закінчена, але тепер у них з'явилася надія. Надія, яку не міг знищити навіть майстер слова Гайрон.

Він зціпив зуби, розуміючи, що програє цю битву.

Різко розвернувшись, він спустився з постаменту і зробив спробу зникнути  у натовпі. Але цього разу йому не вдалося уникнути руки правосуддя. На перехресті вуличок, куди Гайрон намагався пройти на нього вже чекали. Два гвардійці у важких обладунках схопили його і повели у невідомому напрямку.

Гайрон пручався, але залізна хватка стражників не давала жодного шансу вирватися. Його тягнули крізь натовп, що спостерігав за видовищем  хто з острахом, хто з байдужістю. Дехто з міщан навіть відвертався, не бажаючи дивитися, як колишнього лідера думки, що колись збирав юрби, волочать, наче злочинця.

Коли вони дісталися палацу Міріна, важкі ворота зачинилися за ними з гучним гуркотом. Гайрона повели широкими коридорами, оздобленими вишуканими гобеленами та різьбленими колонами.  Але він не звертав увагу на розкіш — його очі палали люттю.

Врешті-решт його силоміць посадили на стілець у темному залі, де на ньому вже чекав радник короля — Магнел. Він з цікавістю розглядав Гайрона, а руки були складені за спиною.

— Гайроне,—почав поступово радник, — ти знаєш, чому ти тут.

— Авжеж, знаю,—прохрипів Гайрон і зухвало плюнув на підлогу.

—Ви злякалися правди. Злякалися, що народ більше не хоче жити під владою слабкого короля, який тремтить перед драконами та шукає допомоги в інших!

Магнел  навіть не моргнув.

— Ми бачили, що народ більше не сприймає твоїх  слів. То що ж змусило тебе знову піти на площу?

— Бо я вірю в правду!— Гайрон випрямився.

—Хелдор—це майбутнє! Ми станемо частиною великої імперії, і Ларія більше не буде слабкою! Ви не можете втримати владу, бо вона розсипається у вас у руках! А коли війська Хелдору прийдуть сюди, вам всім доведеться  благати про пощаду.

Магнел зітхнув і потер скроні.

— Ти розумієш, що такі слова—це зрада? І не просто зрада, а державна зрада?

— Це правда, яку ви боїтеся визнати!—продовжував Гайрон, не знижуючи тону.

—Хелдор завоює Ларію, і ви нічого не можете зробити з цим!

Радник мовчки глянув  на нього, а потім кивнув стражникам.

— Ведіть його у в'язницю.

— Ви пошкодуєте!—закричав Гайрон, коли його схопили за плечі.

— Ви всі пошкодуєте!