Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич

Кажуть, коли вибір зроблено, то серце  нарешті знаходить спокій. Але душа продовжувала обростати образами, немов цвіллю.

Повернувшись до Рандагайла, Веда усамітнилася в кімнаті й попросила Ажея не турбувати її.  

Вона кріпилася щосили, але розуміла: впоратися з прикрощами і розчаруваннями буде непросто. Втрачене минуле життя, з'єднавшись із новою реальністю, обвивалося навколо шиї товстим холодним ланцюгом і не давало зітхнути на повні груди.

Як Веда не намагалася, а не могла викинути з пам'яті темну, порожню квартиру. Нещодавно  була вона найбажанішим місцем  у світі, а тепер  стала зовсім чужою та  нецікавою.

Задихаючись від істеричних сльоз, згадувала вона декілька своїх боязких, незграбних спроб спокусити Гната, а  він відповів сміхом і порадив: "кинути ці дурниці і зайнятися, нарешті, якою-небудь корисною справою".  

Але ж їй тоді вже виповнилося вісімнадцять, і вона була настільки гарна обличчям і тілом, що багато чоловіків, чого б тільки не віддали за одну лише можливість її поцілувати!

Та Веда не змирилася з поразкою і продовжувала потайки сподіватися, тому й клятву дала...

Тож, справедливе твердження, що лише втративши остаточно, можна зрозуміти, наскільки втрачене було тобі дороге.

Веді не хотілося нікого бачити, не хотілося ні з ким ділити своє невтішне горе. Вона вдосталь наридалася на самоті, розтравлюючи душевні рани, які невпинно кровоточили, і нарікаючи в порожнечу на несправедливість законів світобудови.  Любов і ненависть продовжували боротьбу за її понівечене серце.

З кімнати вийшла тільки надвечір, коли денні роботи закінчилися і всякий рух у садибі припинився. До того ж їй смертельно захотілося їсти, а з подвір'я у прочинене вікно тягнуло незрівнянним ароматом смаженого з приправами м'яса.

– Час вечері, – сказала Маліена, як ні в чому не бувало, глянувши мигцем на її опухле від сліз обличчя. – Допоможи-но накрити стіл! Вечір сьогодні чудовий, чи не так?

– Чудовий, – машинально повторила Веда і почала розставляти глиняний посуд на дерев'яному, грубо збитому столі, що містився навпроти вогнища.

Затишні теплі сутінки обіймали околиці. У їхньому дурманному запаху, у безмовності  та спокої скраденого примарною темрявою лісу, Веду раптом охопило ясне передчуття того, що розгадка зовсім близько, що її шлях неодмінно завершитися там, де треба і так, як має бути, хай вона поки що й не знає, як саме має бути...

Звідкись прибігла весела, галаслива дітлашня, з гоміном розсілися навколо столу, а незабаром з-за господарських будівель з'явилися Ажей, Лагаж і Керг – чоловік Маліени.

Їли мовчки, зрідка перекидаючись повільними фразами на буденні теми. Але коли Ялана і троє дітей, чиїх імен Веда так і не запам'ятала, наситившись, зникли в лісі, щоб вдосталь набігатися перед сном, Ажей подивився на Веду і сказав:

– Дивними вібраціями повниться повітря. Туман, що відокремлює світи один від одного, стає дедалі більш тонкішим, і крізь нього    вже можуть прослизнути  гості, як покликані, так і ні.

Вона ледь не поперхнулася і відсунула тарілку.

– І що це означає?

– Тут може хто-небудь з'явитися.

– Вампіри? Дракони? Або ці... шамани?

– Хто завгодно. Світи занадто довго були ізольовані один від одного. Твій прихід змінює нашу реальність, люба. Боюся, що ні ти, ні ми  більше не маємо  часу… –  похмуро додав Ажей.

– Але ти обіцяв... до сонцестояння... – пробурмотіла Веда, а у вухах у неї неприємно загуло.

Ажей і Лугаж переглянулися. Лугаж ледь помітно кивнув, відповідаючи на якесь мовчазне  запитання брата.

– Якийсь час ти можеш перебувати під нашим заступництвом, безумовно, ніхто не проти цього, –  байдуже проказав Лугаж.

– Заради тієї, яка належить нашому роду, ми згодні витримати будь-який удар, будь-яку загрозу, якщо доведеться –  навіть війну, розумієш? –  у  тон йому заговорив Ажей, – А ти поки що не наша. Ми захищатимемо тебе, але якщо постане питання безпеки Рандагайла...

– І хто наважиться зазіхнути на ваш світ? – з якоюсь злою іронією запитала Веда і пересмикнула плечима. 

Перевертням докоряти, по суті, немає в чому, вони абсолютно праві, охороняючи спокій свого роду.

– Ти й сама не усвідомлюєш, наскільки цінна. Тебе не залишать у спокої, поки не обереш собі  світ... Тому може статися усіляке.

– Зрозуміло! – Веда  ривком піднялася з-за столу. – Покажи  вже мені, будь ласка,  де знаходиться те кляте  перехрестя! Якщо енергії послабшали, то я спробую пройти.

– Ніхто тебе звідси не жене, – промовив Ажей, крутячи в руках ніж і стурбовано хмурячись.

– Не хочу нашкодити вашому світу.  Ви маєте рацію: моє життя  –  моя турбота!

– І куди ти підеш?

– Чесно? Найімовірніше, до вампірів... Пішла б до драконів, але не впевнена... – Веда заплющила очі, – Та й драконячому дідугану  я не надто довіряю... Тож вибору в мене немає.

– Складно передбачити майбутнє, – розважливо заговорила Маліена, бачачи, що брат мовчить і продовжує хмуритися. – І ми не могли знати, що захист ослабне. Тепер всюду небезпечно…