Українська література » Фентезі » Талiсман - Стівен Кінг

Талiсман - Стівен Кінг

Читаємо онлайн Талiсман - Стівен Кінг
блейзер, клубну краватку, білу сорочку і зім’яті джинси. Він був на місці. Він був учнем дорогої приватної школи.

2

Річард, як відзначив Джек, став шанувальником Джона Макфі[214], Льюїса Томаса[215] і Стівена Джея Ґулда[216]. Із довгої низки книжок Джек вибрав «Великий палець панди»[217], бо йому сподобалася назва, і попрямував до ліжка.

Дуже довго Річард не повертався з баскетбольного тренування — нереально довго. Джек уже нервово міряв кімнату кроками. Не розумів, що так сильно затримало Річарда, але свідомість малювала одну катастрофу за іншою. А поглянувши на годинник уп’яте чи вшосте, відзначив, що учнів на території школи немає. Те, що трапилося з Річардом, трапилося і зі всією школою.

День помер. Річард, подумав хлопчик, теж. Можливо, померла вся Школа Тайєра — і це він приніс чуму, призвідником смерті був саме він. За весь день Джек з’їв тільки курку, яку Річард поцупив для нього з їдальні, але голодним не почувався. Джека охопив відчай. Куди б він не йшов, його супроводжувала смерть.

3

У коридорі знову залунали кроки. З кімнати нагорі глухо долинали бах-бах-бах бас-гітари, і Джек знову впізнав мелодію з альбому «Блю Ойстер Калт». Кроки спинилися перед дверима, і Джек поквапився до них.

На порозі виник Річард. Двоє світлоголових хлопчиків поглянули на Джека, проходячи повз. У коридорі рок-музика грала гучніше.

— Де ти був цілий день? — запитав Джек.

— Знаєш, тут якась дивна історія, — сказав Річард. — Скасували всі вечірні уроки. Містер Дафрі навіть не дозволив учням повернутися до своїх шафок. А коли ми прийшли на баскетбольний майданчик, незрозумілого тільки побільшало.

— Хто такий містер Дафрі?

Річард поглянув на Джека так, наче той тільки вчора народився.

— Хто такий містер Дафрі? Він директор. Ти що, зовсім нічого не знаєш про цю школу?

— Ні, але в мене вже виникло кілька ідей, — відказав Джек. — Що ж було дивного на тренуванні?

— Пам’ятаєш, я казав тобі, що тренер Фрейзер попросив якогось друга підмінити його сьогодні? І ще сказав, що змусить намотувати кола навколо стадіону тих, хто на це тренування не прийде. Я вирішив, що нас тренуватиме хтось на кшталт Ела Макґвайра[218], розумієш, якась зірка. У Школі Тайєра немає особливих спортивних традицій, але я гадав, що заміна буде особливою.

— Дай угадаю. Новий тренер виглядав так, наче не мав жодного стосунку до спорту?

Річард здивовано задер підборіддя.

— Не мав, — сказав він. — Жодного стосунку взагалі. — Річард задумливо подивився на Джека. — Він постійно палив. І тренерів із таким довгим брудним волоссям не буває. Насправді, він скидався на тих, кого тренери зазвичай зневажають. Навіть очі в нього були дивними. Закладаюся, він смалить травичку. — Річард посмикав светр. — Не думаю, що він знає хоч щось про баскетбол. Він навіть не наказав нам розіграти комбінації, які ми завжди робимо після розминки. Ми просто бігали і кидали м’яч у кільце, а він кричав на нас. Сміявся. Наче не бачив нічого кумеднішого за дітей, що грають у баскетбол. Ти коли-небудь зустрічав тренера, який думає, що спорт — це кумедно? І розминку він провів дивно. Сказав: «Окей, повіджимайтесь», — і закурив. Ані рахунку, ані темпу — кожен віджимався як хотів. А потім: «Окей, побігайте тепер». Він видавався… якимось диким. Гадаю, завтра я поскаржуся тренеру Фрейзеру.

— Я б не став скаржитися ні йому, ні директору, — похитав головою Джек.

— Гаразд, я тебе зрозумів. Містер Дафрі — один із них. Із тих, що живуть на Територіях.

— Або він на них працює.

— Хіба ти не бачиш, що можеш усе вбудувати в загальну картину? Усе, що йде не так? Божевільний мозок так і працює. Ти знаходиш зв’язки там, де їх нема.

— І бачу те, чого нема.

Річард знизав плечима, але незважаючи на відстороненість, яку показував цей рух, на його обличчі читався сум.

— Ти сам це сказав.

— Зажди хвильку. Пам’ятаєш, я розповідав тобі про будинок, який завалився в Анголі штату Нью-Йорк?

— «Рейнбьорд Таверс».

— Оце так пам’ять. Я гадаю, той нещасний випадок — моя провина.

— Джеку, ти…

— Збожеволів, я сам знаю. Послухай, хтось мене здасть, якщо ми вийдемо і подивимося вечірній випуск новин?

— Сумніваюся, більшість зараз навчається. А що?

«Я хочу знати, що відбувається навколо. — Але думку цю Джек не озвучив. — Привабливі пожежки, чудові землетрусики — свідчення того, що вони перетинають межі реальностей. Щоб дістатися до мене. До нас».

— Хочеться вийти з чотирьох стін, друзяко Річарде. — І Джек пішов за Річардом у коридор зі світло-зеленими стінами.

Розділ тридцять перший

«Тайєр» котиться в пекло

1

Джек першим відчув зміну і збагнув, що трапилося. І трапилося це ще раніше; доки Річарда не було, він уже налаштувався на це.

Змовкла криклива геві-метал пісня «Вампірське тату» гурту «Блю Ойстер Калт». Телевізор у кімнаті відпочинку, де замість новин тріскотіла чергова серія «Героїв Гоґана»[219], вимкнувся.

Річард повернувся до Джека і розтулив рот, щоб щось сказати.

— Не до вподоби це мені, Ґрідлі, — першим висловився Джек. — Змовкли тамтами аборигенів. Надто вже спокійно[220].

— Ги-ги, — слабко відповів Річард.

— Річарде, можна я в тебе щось запитаю?

— Так, звісно.

— Тобі страшно?

На обличчі Річарда було написано, що понад усе на світі він би хотів відповісти: «Ні, звісно ж, ні — цієї вечірньої пори в околицях Нельсон-гауза завжди так спокійно». На жаль, Річард був у принципі не здатним збрехати. Старий добрий Річард. Джек відчув приплив ніжності.

— Так, — відповів Річард. — Мені трохи страшно.

— Можна я ще дещо запитаю?

— Гадаю, так.

— Чому ми обидва говоримо пошепки?

Річард довго дивився на нього і мовчав. А тоді рушив далі зеленим коридором. В іншому коридорі були і зачинені, і відчинені двері. Джек відчув знайомий запах, що сочився крізь прочинені двері кімнати № 4, і настіж відчинив двері напруженими пальцями.

— І хто з них нарик? — запитав Джек.

— Що? — невпевнено уточнив Річард.

Джек гучно потягнув носом повітря.

— Відчуваєш запах?

Річард відступив і оглянув кімнату. Обидві настільні лампи світилися. На одному зі столів лежав розгорнутий підручник з історії, а на іншому — випуск «Геві-метал». Стіни прикрашали

Відгуки про книгу Талiсман - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: