Свято Червоної Косинки - Тетяна Гуркало

В той день корчма «П’яте колесо» стала знаменитою на все королівство. Вона і до того була знаменита, серед незаміжніх дівчат, які мріють про зачарованих принців — спасибі магу, у якого не було грошей і він запропонував в якості оплати зробити так, щоб жаби квакали не настільки противно. Але саме після того дня всі, кому було щось потрібно від ельфів, вважали за необхідне зупинитись відпочити саме в «П’ятому колесі». Просто щоб в якійсь розмові недбало кинути:

— А іще ми в тій корчмі пиво пили. Ну, в тій, де дівки бігають с кочергами бити дурнів. Ельфи демонструють що таке загадковий бокс і в якому місці знаходиться не менш загадкове джиу-ждицу. Найманці не знають що страшніше і лізуть цілуватися з жабами. А самі жаби співають весільні пісні, а деякі з них відрощують крила, стрибають, а потім повільно спускаються, як білки-летяги. Сам тих жаб лякав. Дивовижне видовище. І місце, де дівка з кочергою розколола землю, бачив. Там така яма. І гриби-світляки на стінках ростуть. Щоб вночі ніхто туди випадково не звалився. У ельфів саме після тієї ями гриби купувати почали, вони ще й пахнуть приємно.

І співрозмовник обов’язково скаже:

— О-о-о-о…

І теж захоче випити там пива. Тим більш, пиво там добре.

Але саме в той день власник корчми не знав, що скоро до його «П’ятого колеса» прийде слава і коли в кухню забігла висока дівчина, схопила кочергу і спробувала втекти, він в свою чергу спробував її зупинити. За що ледь не отримав кочергою по голові і отримав щире побажання весело дожити до глибокої старості.

У ельфа взагалі справи йшли так собі. Бо розмовляли четверо, а за кущем виявився цілий десяток воїнів на підпитку. Але чи міг ельф відступити, якщо вже прийшов?

А жаби сиділи в ставку і нічого поганого не чекали від долі. Кращого теж не чекали, але їх і те, що було, влаштовувало.

***

— Йшов би ти звідси, — ліниво сказав один з тих чоловіків, що ховалися за кущами в компанії невеликої діжки з вином. Мабуть краденої, інакше чого ховатися?

Лялянівель склав руки на грудях, задер підборіддя і неприємно посміхнувся.

— Не раніше, ніж ти вибачишся, — сказав спокійно, хоча злість штовхала вперед і наказувала не давати шансів вирішити все миром. Який тут мир? Тут язики вкорочувати потрібно!

— А то що? — нахабно спитав чоловік і встав.

Він виявився вищим на голову, ширшим в плечах, з більшими кулаками. Але якщо думав, що то все справить враження на дрібного ельфа, то дуже помилявся. Люди майже завжди вищі і ширші, але це зовсім не означало, що сильніші.

— А то я поясню, що таке бокс. Ділом. А потім ще й ту джиу-джицу додам, — весело пообіцяв Лялянівель, згадавши обрану дружину правителя. Вона цим боксом і джиу-джицу завжди погрожувала, але закінчувалося все тим, що бігала за кимось з палицею в руках і голосно кричала. Ну, дивна була дівчина, що тут зробиш? Навряд навіть в її світі таких багато. Недарма обраною стала.

— Чого? — перепитав один з приятелів здорованя і з сумнівом подивився на діжку з вином.

— Бокс покажу, — велично кивнув Лялянівель.

Парубки переглянулися.

— Йшов би ти звідси, нелюдь. І свою дівку забирай. Кому вона взагалі потрібна, — нахабно вишкірився здоровань.

Кущі за спиною Лялянівеля заколихалися, затріщали і з них випала Дарка з кочергою в руках і дуже войовничим виразом на обличчі. Кочергою вона махнула так, що здоровань смикнувся і ледь не впав на приятелів. Лагідно посміхнулася, а потім шарахнула своєю зброєю по землі.

— Що ти там сказав, приблуда?! — войовниче запитала вона.

— Дурна дівка, а я ще хотів свататися, — пробурчав здоровань, все ж таки на крок відступивши.

— Ти? — щиро здивувалася Дарка і подивилася на Лялянівеля, мов хотіла спитати, чи не почулася їй ця маячня. — Пхи!

— От дурепа, — подивився бовдур на приятелів і нахабно посміхнувся. — А куди б ти ділася? І сама ж розумієш, що не тобі перебирати. Браслетик того дурня прийняла, та й той втік. А потім тільки ельфів ловити й залишилося.

Лялянівель глибоко вдихнув і переступив так, щоб різко кинутися вперед.

А Дарка випрямилась, подивилася на здорованя, як на багно бід ногами і тоном справжньої богині Сокири сказала:

— Так у того дурня хоча б кораблі були, щоб я погодилася і вони не допомогли, коли він повернувся. А в тебе що є, окрім твого сумнівного чоловічого достоїнства?

Прозвучало дуже образливо.

— Ах ти ж… — загарчав здоровань і кинувся до дівчини.

Лялянівель від несподіванки зумів схопити його за рукав, смикнути вліво і вдало закинути в кущі.

— Бий нелюда! — заволав хранитель діжки з вином, зумів першим встати на ноги, за що й отримав кочергою в живіт.

А далі стало насправді весело. Літун в кущі ледь з них виповз, як отримав приятелем по горбу. Причому полетів той приятель туди сам, Лялянівель просто ступив в бік і трішки підштовхнув в спину. Дарка на загальне здивування крутила кочергу так, що до неї підійти було страшно. Діжку хтось перевернув. Двоє її власників заплутались у власних руках-ногах. Інші кидались разом, заважали один одному, щось горланили і отримували по обличчях. Впіймати спритного і швидкого ельфа в них не виходило. Попадали вони по ньому зрідка. Падали добре, мабуть багато випити встигли. А тут іще дівчина кочергою вимахує, примудряється чіпляти нею за ноги, смикати, бити по спинах і животах. По головах вона бити чи не наважувалася, чи не була впевнена, що потратить. Більшу частину кущів переламали за якісь півхвилини. І, мабуть, на цьому все б і закінчилося, можливо хтось навіть вибачення б попросив, якби ображений Сокирою здоровань вкотре не виповз на простір, не піднявся на коліна і не витягнув з кишені якийсь амулет.

— Ну, все, кінець тобі! — заревів він.

Кому, уточнювати не став. І що воно таке, приятелі бовдура знали, бо дружно шарахнулися на всі боки. Лялянівель потягнувся до заготівлі щита. А Дарка хекнула і щедро приклала кочергою по руці, тримавшій амулет, причому знизу вверх.